– Ларисо, ти вийдеш за мене? – Запитав Артем, простягаючи оксамитову коробочку.
Лариса посміхнулася і похитала головою, відсуваючи руку. Повторювати попередні помилки вона не хотіла. Їй вистачило пекла у першому заміжжі, щоб розчаруватися у шлюбі.
– Артеме, ми вже це обговорювали, – м’яко сказала Лариса. – Навіщо псувати те, що й так добре працює?
– Але ж це новий етап, Ларисо, – заперечив Артем. – Я хочу, щоб все було офіційно. Хочу називати тебе дружиною.
Вона пирхнула. Свідоцтво про шлюб для неї нічого не означало.
– Ні, любий. Спочатку я довго змінювала паспорт та купу документів, щоб узяти прізвище чоловіка, – нагадала Лариса.
– А потім проробляла все те саме заново, щоб повернути свою. Більше в РАЦС мене не затягне жоден чоловік.
– Ти просто боїшся, – буркнув Артем. – Переносиш старі образи на нас. Це неправильно.
– Я не боюся, я просто тверезо дивлюся на речі, – відрізала Лариса. – Шлюб щастя не гарантує, а ось проблем додає.
Було видно, що Артем образився, але сперечатися далі не став. Лариса полегшено видихнула: обійшлося без скандалу.
Вона давно вирішила, що не хоче витрачати нерви на пишне весілля та паперову тяганину. Життя разом без свідоцтва, здавалося їй найрозумнішим варіантом.
А через пів року Лариса несподівано отримала велику спадщину від улюбленого дядька, якого раптово не стало від тяжкої хвороби.
Сума на рахунку виглядала переконливо, у неї навіть голова запаморочилася від кількості нулів. Артему вона поки що нічого не сказала – хотіла спочатку все обміркувати та скласти план.
Лариса сиділа на дивані та вивчала баланс у додатку. Перебирала варіанти, мріяла про власний будинок.
Тут телефон пискнув. Артем попереджав, що до них їде мати. Лариса зітхнула, відклала телефон і пішла на кухню заварювати чай.
…Зінаїда Павлівна була людиною важкою і неделікатною. Мати Артема вміла говорити шпильки з невинним виглядом і любила чіплятися до Лариси без приводу.
Головною причиною цих маневрів була відмова Лариси вступати в шлюб. Свекруха вічно ставила за приклад дружину молодшого сина.
Та невістка, Аліна, була покірною, тихою та слухалася родичів у всьому, своєї думки не мала. Але у Лариси був стрижень, і поступатися свекрусі вона не збиралася.
Увечері Зінаїда Павлівна по-господарськи сиділа за столом і за звичкою моніторила обстановку. Роздивлялася тарілки з вечерею так, ніби шукала привід для зауваження.
– Знову картоплю великими шматками порізала, – пробурчала Зінаїда Павлівна, відсуваючи тарілку. – Господиня з тебе, Ларисо, слабка. Скільки можна пояснювати елементарні речі? Хороша дружина завжди намагається догодити чоловікові!
– Я Артему не дружина, – спокійно відповіла Лариса. – А мої кулінарні навички його влаштовують. Ми ділимо обов’язки порівну.
– Саме так, що не дружина! – Підвищила голос свекруха і стукнула виделкою по столу. – Ні сорому в тебе, ні совісті!
– Сім’ю створити відмовляєшся, хлопцеві тільки життя псуєш. Артему потрібна стабільність, впевненість у завтрашньому дні, а ти поводишся легковажно.
– Мамо, припини, – втрутився Артем, помітивши, як зблідла Лариса. – Ми дорослі люди й самі розберемося у своїх стосунках. Їж спокійно та зміни тему.
– А що я такого сказала? – Здивувалася Зінаїда Павлівна, округливши очі. – Я ж про твоє майбутнє дбаю, дурний хлопчисько, поки тебе не обкрутили! Ось Аліна в Ігоря – золото.
– І приготує, і промовчить, коли треба, і свекруху поважає. А тут я не бачу ані поваги, ані зрозумілого статусу.
– Аліна нехай живе, як вважає за потрібне, – втомлено відгукнувся Артем. – Нас із Ларисою наш формат стосунків влаштовує. Досить порушувати це питання щоразу!
Зінаїда Павлівна підібгала губи та ображено замовкла. Сердито колупала виделкою у тарілці, кидаючи на Ларису важкі погляди. Після чаю гостя пішла, навіть не попрощавшись.
Лариса витримала цей візит, хоч усередині все тремтіло від злості. Артем допоміг прибрати посуд і обійняв її, намагаючись згладити ситуацію.
– Не бери близько до серця, Ларо, – тихо говорив Артем, гладячи її по волоссю. – У неї старе загартування і пунктик на цьому ґрунті. Вона вважає, що законний шлюб – понад усе. Головне, що нам удвох добре, правда ж?
– Мені просто набридло вислуховувати ці нотації, – сумно відповіла Лариса. – У такі моменти я почуваюся злочинницею у власному будинку.
Через місяць Лариса ухвалила рішення, яке могло змінити їхнє життя. Вона оформила покупку просторого заміського будинку.
Лариса давно мріяла поїхати якомога далі від міського галасу, ближче до природи. Купівля обійшлася не дешево, але спадщини якраз вистачило.
Артем з радістю погодився на переїзд – сам утомився від тісної квартири. Вони запакували речі, заклеїли коробки скотчем і за вихідні перевезли все на нове місце.
…Вранці, в першу неділю в їхньому новому будинку, Лариса тільки закінчила розставляти порцеляну на новій кухні, як в Артема задзвонив телефон.
– Синку, а я до вас на чай зібралася, – заявила в слухавку мати. – Купила твої улюблені еклери, скоро буду.
– Мамо, ми переїхали, – повідомив Артем, переглянувшись з Ларисою. – І тепер за містом живемо. Записуй нову адресу, на машині швидко дістанешся.
Зінаїда Павлівна приїхала за дві години. Вийшовши з таксі, голосно грюкнула дверцятами.
Вона безцеремонно обійшла всі кімнати, заглядаючи у кожний кут. Оглядала ремонт, оцінювала меблі та вітальню з панорамними вікнами.
– Треба ж, хороми які! – Вигукнула Зінаїда Павлівна, сплеснувши руками. – Будинок світлий, і просторий, просто диво. Молодці, постаралися! Не чекала я від вас такого розмаху.
Вона раптом зупинилася біля столу і подивилася на сина.
– Артеме, а скажи мені, будь ласка, яка частка тут твоя? – спитала свекруха, звузивши очі. – Скільки на тебе записано?
– Ніскільки, мамо, – знизав плечима Артем, не розуміючи, до чого вона хилить. – Будинок повністю належить Ларисі, вона тут господиня.
Зінаїда Павлівна миттєво змінилася в обличчі.
– Як це ніскільки? – Вона підскочила до сина. – Як ти дозволив оформити таку нерухомість лише на неї? Ти збожеволів? Тебе ж довкола пальця обвели, як недолугого! Будеш тут батрачити, вкладатись і нічого? Як це так?
– Мамо, заспокойся і припини кричати, – спробував урезонити її Артем. – Цей будинок куплений за власний кошт Лариси. Я до покупки не маю стосунків, моїх вкладень тут немає.
– Так, це мої заощадження, спадщина, – твердо додала Лариса. – Тож у документах його імені немає.
Зінаїда Павлівна навіть не дослухала, пропустивши все повз вуха. Розмахувала руками перед сином, задихаючись від обурення.
– Ви ж завтра розбіжитесь, дурна твоя голова! – не вгамовувалась свекруха. – Помахає вона тобі ручкою, вкаже на двері, і залишишся на вулиці без грошей!
– Ти повинен був вимагати свою частку за всі роки! Ця хитрюга все собі прибрала, обставила тебе і радіє! А ти вуха розвісив! Ти вже не молодик, щоб вірити у безплатне кохання!
– Припиніть мене ображати у моїй хаті! – Крикнула Лариса, втрачаючи терпіння. – Ви не маєте права влаштовувати тут скандали!
– Маю право! – відрізала Зінаїда Павлівна, наступаючи. – Я мати, і я бачу, як мого сина обкрадають серед білого дня!
– Артеме, невже ти так осліп? Вимагай переоформлення половини будинку прямо зараз, інакше моєї ноги тут більше не буде!
Лариса відвернулася до вікна, кусаючи губи, щоб не розплакатися. Образи свекрухи поранили її, знищуючи останні залишки поваги до цієї сім’ї. Артем помітив це, і його терпець урвався. Він схопив матір за рукав пальта і потяг коридором до виходу.
– Досить влаштовувати цирк у чужому будинку! – крикнув Артем, відчиняючи двері. – Я більше не дозволю тобі так розмовляти з Ларисою! Іди, поки ми остаточно не посварилися!
– Ти рідну матір виганяєш через цю бабу? – заголосила Зінаїда Павлівна, упираючись ногами в поріг.
– Та будь ти проклятий за таке! Вона тебе викине завтра ж, запам’ятай мої слова!
– Іди й більше тут не з’являйся! – відрізав Артем. – Чути нічого не хочу!
Він виставив матір за поріг і зачинив двері на замок. У хаті нарешті стало тихо. Артем важко зітхнув і підійшов до притихлої Лариси. Вона дивилася в підлогу, обхопивши себе за плечі.
– Ларисо, пробач мені за цей цирк, – тихо промовив Артем, заглядаючи їй в обличчя. – Я сам у збентеженні від її нахабства та жадібності.
– Мені справді нічого з твого майна не потрібно. Я люблю тебе, а не твоє майно та рахунки. Мені дорогий наш спокій, розумієш?
Лариса подивилася йому у вічі, намагаючись знайти там хоч краплю фальші. Але побачила лише жаль, біль та кохання. Вона мовчки кивнула, відчуваючи, як йде напруга, і притулилася до його плеча.
…Життя за містом поступово увійшло до мирного річища. Свідоцтво про шлюб їм так і не знадобилося – їхні почуття виявилися сильнішими за бюрократію.
Рідня Артема після того скандалу припинила з ними будь-які контакти. Лариса була цьому лише рада.
У новому будинку більше не залишилося місця для чужої агресії, заздрощів та сімейних драм. Вони нарешті були вдома…
Як вам випади свекрухи? Як ви ставитесь до співмешкання? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
