Баба Наталя, незважаючи на свій похилий вік, намагалася брати від життя все. Ходила в театри та на концерти, щоп’ятниці була в гостях у подруг, та й до себе їх кликати не забувала. У вільний час в’язала та читала книжки.
А коли онуки подарували їй на день народження вініловий програвач, музика у її квартирі не вщухала. Загалом, старенька жила на повну!
Але в якийсь момент організм дав збій, і баба Наталя потрапила до лікарні.
«Не годиться у вашому віці стільки часу на ногах бути. Треба відпочити!” – суворо сказав лікар. З того часу все змінилося. Тумбочка почала ломитися від медикаментів, а бабу Наталю ніби підмінили.
Вона стала мовчазною та сумною. Забула про свою улюблену косметику та вбрання. Цілими днями тільки й робила, що лежала і дивилася в стелю.
«Недовго мені лишилося, діти мої», — млосним голосом говорила баба Наталя, коли до неї приходили рідні.
Звичайно, рідні й подружки Наталі були серйозно стурбовані її словами. Вони всіляко намагалися підняти їй настрій, приносили її улюблені солодощі та подарунки. Але це не працювало. Якоїсь миті бабуся й зовсім перестала за собою стежити. Навіть у душ її доводилося змушувати піти.
Лікар баби Наталі давним-давно готовий був її виписати. Але жінка їхати додому не хотіла. Вона слізно вмовляла його полежати ще день-другий під наглядом сестричок. А раптом щось станеться!
Але ситуація не змінювалася, поки одного прекрасного дня до палати бабусі не зайшла її давня подруга Іра.
«Подумати тільки, Наталко, чи ти це? Я б на вулиці не впізнала, схудла ти зовсім! Мені тут пташка нашепотіла, що ти на той світ зібралася. Це правда?» – пробелькотіла гостя.
Баба Наталя буркнула у відповідь, що все саме так. Але Ірина не вгамувалася:
«Ні, ну це оце ти, звичайно, гарно придумала! А я все думала, хто з нас перший на той світ помчить. Але скажи на милість, ти ось у такому жахливому вигляді вирішила у свій дерев’яний саркофаг лягати?»
Бабуся підняла одну брову. А подруга продовжила:
«І не соромно тобі! Прийдуть гості, старі знайомі. І що вони побачать перед собою? Адже ніхто не повірить, що це ти лежиш. Напевно, подумають, що тебе просто підмінили! Та й взагалі, що то за гора пігулок у тебе на тумбочці? Навіщо це все?»
Стара симулянтка відповіла, що пігулки їй потрібні для полегшення своїх страждань. У відповідь пролунав осуд:
«Дурепа ти! Берегти себе треба, а не гидоту всяку пити. Ти подивися на свій колір обличчя, адже він зовсім бляклий став через цю хімію!»
Іра простягнула подрузі дзеркальце. Та подивилася на себе і ахнула: «А ти ж маєш рацію, Ірко!»
Баба Наталя відразу встала і пішла вмиватися. А потім разом зі своєю гостею вийшла у двір лікарні, щоби нагуляти рум’янець.
Наступного дня баба Наталя повідомила свого лікаря, що передумала вирушати на той світ. Мовляв, на цьому ще справ по горло. Після приїзду додому жінка влаштувала урочисту сімейну вечерю та покликала на неї всіх своїх подруг. А вранці разом із Іриною старенька вирушила наводити марафет до місцевого салону краси.
«А я рада, що ти вирішила підчепуритись перед таким важливим днем. В останній шлях нечасто вирушають», — жартівливо сказала Іра.
У відповідь баба Наталя лише засміялася. А в голові знову промайнула думка: «Так, мені ще є чим зайнятися у цьому світі».
