Я звичайний хлопець, ріс не в багатій родині, і все, що є зараз у моєму житті, це тільки завдяки моїй завзятості та прагненню.
Працюю я в одній великій фірмі, і часто виїжджаю у відрядження. Як водиться, у відрядженнях я завжди знаходив собі дівчину на якийсь час. Так вийшло і цього разу, познайомився із гарною дівчиною Ніною.
Вона була з села, наївна, вірила всьому, що я їй казав, але моє відрядження закінчилося, і я поїхав. Після того випадку я ніколи більше її не бачив.
А через пару років я одружився, бо закохався. Моєю дружиною стала донька господаря фірми, в якій я працював. Я відразу зав’язав з усіма гулянками, був, як то кажуть, справжній сім’янин і люблячий чоловік.
З дружиною, Сонею, ми були щасливі, але, на жаль, у нас так і не було дітей. Ми ходили в дорогі клініки, здавали безліч різних аналізів, лікувалися добросовісно, але марно.
І ось після всіх наших мук, лікарі сказали свій вердикт, не бачити нам жаданого малюка, бо Соня не може мати дітей.
Вона дуже переживала, боялася, що я її кину. Але я любив її та, як міг, намагався підтримувати, заспокоював, підбадьорював.
Та ось нещодавно мені рано-вранці зателефонували з органів опіки, і повідомили, що я можу до них приїхати, та оформити всі документи, щоб забрати сина. Якого, блін, сина? Це якась помилка!
Я був шокований, я нічого не знав про сина, завжди думав, що у мене немає дітей. Я не знав, що мені робити, боявся, як сприйме цю новину моя дружина.
Але я, мабуть, погано знаю свою дружину! Коли я їй все розповів про дзвінок, то вона мовчки стала збиратися в дорогу.
Я зніяковів від такої реакції дружини, але, чесно кажучи, був вражений її спокоєм. Я чекав на великий скандал, крики, закиди. Але цього нічого не було.
Загалом, ми приїхали до органів опіки, де нам все докладно пояснили. Виявилось, що у дівчини Ніни, з якою у мене був роман у відрядженні, з’явився син, про якого я нічого не знав.
Так сталося, що у Ніни було слабке здоров’я, і незабаром її не стало. Вихованням хлопчика займалася її бабуся.
Бабуся вже стара жінка, тому не може впоратися з дворічним малюком. А Ніна, у свідоцтві про народження дитини, у графі тато, вказала саме мене. Коли ми з дружиною оформили всі документи, то поїхали до бабусі Валі забирати хлопчика.
Баба Валя плакала, тримаючи в руках маленьку сумку з речами, а мій син Ваня схопився за її спідницю, та зі слізьми на очах, умовляв її не віддавати його нікому.
Мені було важко на це дивитися, адже, по суті, ця баба Валя замінила йому матір. Тоді я вирішив відразу не забирати сина, а просто часто до нього приїжджати, щоб хлопчик звик до нас.
Але тут вже почала плакати моя дружина, і благати забрати дитину відразу. Вона казала, що це наш єдиний шанс, і якщо ми зараз його проґавимо, то назавжди залишимося без дітей.
Я не знав, що робити, і тут Соня запропонувала забрати до себе і бабусю Валю, і хлопчика. Баба Валя з радістю погодилася на таку пропозицію, бо дуже любила онука, і не хотіла з ним розлучатися.
Він для неї був єдиний рідний чоловічок, радість у її житті. І знаєте, зараз ми найщасливіша родина у світі. Ми з дружиною раді, що у нас є син, а він радий, що має повноцінну сім’ю – і маму, і тата, і найулюбленішу бабусю.
І знаєте, в супереч усім прогнозам лікарів, через пару місяців у Вані буде маленька сестричка, а в нас ще одна дитина. Ми найщасливіша родина, де панує мир, спокій та гармонія! Ось так буває в житті!
