По сусідству від нас живе самотня бабуся. Не зовсім вона самотня, звісно: її син мешкає десь дуже далеко, та й онука давно є, але приїжджають рідко і, можливо, тільки для галочки.
Попри вік, вона досить жвава та спритна, все робить сама. Приватний, зовсім неупорядкований будиночок, город, всі зручності, як то кажуть, на вулиці. Походи тільки до магазину, та за водою на найближчу колонку.
У теплу пору року, звичайно, їй весело: на ґанку посидіти можна, з кимось із сусідів поговорити через паркан, а роботи на городі стільки, що від нудьги точно не закиснеш.
Загалом, улітку у цієї бабусі саме життя завжди! Взимку ж, тільки стежку почистити лопатою, а вдома чекають телевізор, грубка та кіт.
Якось, бабуся придумала простий спосіб від самотності та смутку: прийняла трьох студентів, які вступили до місцевого технікуму.
Хлопці почали жити у вільній кімнаті за невелику суму, крім того, до місця навчання їм лише три хвилини ходьби!
Бабуся веселіла на очах і одного разу поділилася з нами:
– Що гроші окрім пенсії з’явилися, то це так – нісенітниця. Більше я задоволена тим, що хлопці все самі роблять.
Вони готують їжу, в тому числі й для мене, посуд весь миють, прибирають, воду возять у флязі, підлогу самі намивають у всьому будинку.
Тобто, усі турботи взяли на себе. А найголовніше, заради чого я і покликала їх: мені стало веселіше жити, вони весь час щось розповідають, сміються, вчать. Не пошкодувала я, добрі хлопці попалися.
Жили хлопчики весь навчальний рік, щоправда, їхали іноді на канікули додому. Бабуся вже звикла до того, що вони такі дбайливі й, перш ніж вони роз’їхалися на літні канікули, вирішила встигнути використати їхні сили для копання городу.
– Їх троє, чого їм варте – говорила вона…
І справді, бачу – копають! Нічого, що їм вчити треба, та й тепло на вулиці, адже до літа справа наближається і погуляти хочеться встигнути. Але ні – треба допомогти бабусі! Молодці! У три лопати! Впоралися із завданням!
Через день після копання городу студенти щось зажурилися. Таких похмурих облич у них мені не доводилося помічати…
Все з’ясувалося трохи пізніше, коли бабуся вигукнула про те, що виявляється, хлопці за рік загадили всю яму дерев’яного туалету.
Вона змусила їх вигрібати ту яму лопатами, а те, що вони діставали звідти — носили у цебрах у город і розкидали, змішуючи з ґрунтом, таким чином «удобрюючи».
Сморід стояв того вечора, неможливий, по всій окрузі. Безвідходне виробництво, так би мовити! Не знаю, чи робили раніше десь таке хлопці, але відмовити вони не посміли, й заняття їх явно не тішило.
Все літо бабуся доглядала, як завжди, за городом, ходила з флягою по воду і чекала на хлопців. Каже:
– Скоріше б осінь, так мені було добре з такими веселими та роботящими!
Але щось не повернулися до неї студенти, мабуть, вирішили наймати житло в іншому місці. Перегнула бабуся палицю з «добривами», ой як перегнула!
