Багато хто вважає, що при створенні сім’ї найголовніше – це кохання. За допомогою нього нібито можна потерпіти будь-які незручності.
Насправді незручності можна потерпіти тільки якщо вони тимчасові. А якщо те, що тобі незручно, є найвищим комфортом для партнера, то сім’я може просто розвалитися.
Ми з чоловіком одружилися понад десять років тому. Одразу домовилися, що житимемо окремо від батьків. І від моїх, і від його. Вважаю, що це цивілізований підхід до створення сім’ї. Його батьки для мене все ж таки люди сторонні. Так само як і мої батьки для нього.
Тому сімейні стосунки дві особи мають створювати на окремій житлоплощі. Якщо фінанси, звичайно, дозволяють. А якщо грошей на оренду чи покупку свого житла немає, і зі створенням сім’ї поспішати не треба. Чоловік мене цілком і повністю підтримував. Відразу після весілля ми в’їхали в орендоване житло і стали потихеньку відкладати на квартиру.
Квартиру ми хотіли мати в новому будинку, тому приблизно через рік вже взяли в іпотеку квартиру в багатоповерхівці, що будується. Так було набагато дешевше. До витрат на орендоване житло додався кредит, було тяжко. Але нас, молодих та амбітних, тримали на плаву мрії про гніздечко та сили на підробіток.
Я після основної роботи вечорами писала на замовлення курсові, чоловік підробляв у таксі. Загалом якось справлялися.
І тут у сім’ю чоловіка прийшло лихо: пішов з життя від інсульту його тато. Відразу після цього сильно почала здавати й мати. Все не могла оговтатися від втрати.
Вона стала часто говорити про те, що їй самій жити моторошно та некомфортно. Тим більше у неї дуже велика квартира – трикімнатна. Тому свекруха запропонувала нам до неї переїхати. Мовляв, куди їй одній три кімнати.
Я спершу була проти. Я вже ніяк собі не уявляла життя зі сторонньою людиною в одній квартирі. Це ж роздягненою не походиш, друзів не покличеш. Та й історії про те, як свекруха з невісткою ділять кухню, викликали у мене тремтіння. Ні, жити з матір’ю чоловіка я категорично не хотіла, навіть з усією повагою до її горя.
Але так вийшло, що на нас почали поступово навалюватись проблеми. По-перше, вибухнула криза 2014 року, і різко виріс долар. А іпотеку ми з чоловіком брали у валюті, бо там відсоток був невеликий.
Наш платіж у гривневому еквіваленті підскочив майже вдвічі. Ми й так особливо не шикували, а тут стало дуже важко. У зв’язку з певним економічним падінням попит і на мої роботи, і на послуги чоловіка сильно скоротився.
Якоїсь миті я зрозуміла, що ми можемо залишитися зовсім голодними. Ситуація не залишила нам вибору, і ми переїхали до квартири свекрухи. Буквально за місяць я зрозуміла, що чекаю дитину. Новину, звичайно, сприйняла з радістю, але все ж таки дуже хотіла, щоб дитина з’явилася в окремій квартирі.
Поділилася своїми переживаннями з чоловіком, а він мені сказав:
– Ти ж бачиш, що в нас досить складні часи. Наразі потрібно зосередитися на виплаті іпотеки. Будинок рано чи пізно добудується, кредит закриється, і ми в’їдемо в наше нове житло втрьох: ти, я та дитина. Але зараз треба змиритися з тим, що ми не можемо дозволити собі окрему квартиру.
Я з ним була цілком згодна. Але все ж таки змиритися з таким станом речей мені було важко. Все було не так, як я хотіла.
Перед появою дитини я пішла в декрет. Підробляти мені теж стало дуже важко: не могла зосередитись на завданні, швидко втомлювалася.
Після пологів довго оговтувалася. Усі свої підробітки з курсовими взагалі закинула. На моїй офіційній роботі мені платили декретні, але це були справжні копійки, порівняно із зарплатою. Коли я згадую, як важко нам жилося тоді, мені просто погано стає.
Свекруха іноді теж дошкуляла своїми претензіями та віковими істериками. У такі моменти я просто думала про те, що ми скоро з’їдемо у власну квартиру.
Але все погане рано чи пізно закінчується. Донька Настя підросла, пішла до садка. Я повернулася на роботу і навіть через якийсь час отримала підвищення. Чоловік теж потихеньку оговтався, пішов уперед. Навіть таксувати покинув, бо став достатньо отримувати і для виплати іпотеки, і для забезпечення сім’ї.
І ось наш будинок нарешті здали! Ми ще деякий час там робили ремонт, який теж затягнувся. І ми могли заїхати до нашої нової квартири. Але чоловік відмовився переїжджати. Запропонував спочатку цю квартиру здавати.
– Що за жарти? – не зрозуміла я. – Я кілька років чекала, коли ми нарешті житимемо окремо. Ти ж знаєш, що якби не крайня ситуація, я б нізащо не погодилася жити з твоєю мамою!
– Припини. Нам слід закрити іпотеку. Ми здаватимемо квартиру, а з оплати погашатимемо заборгованість перед банком. А як виплатимо – переїдемо.
– Та ми з тобою вже добре заробляємо! У нас є можливість платити іпотеку та жити у своїй квартирі!
– А мама як? Вона старенька. Їй без нас буде нудно, вона звикла жити разом, – зізнався нарешті чоловік, у чому справа. – Не розумію, навіщо переїжджати, коли у нас тут окрема чудова кімната! Багато сімей живуть з батьками – і все чудово!
– Так, але я одразу сказала, що з батьками жити не хочу. Я весь цей час жила тут і чекала, коли ми нарешті з’їдемо! – Наводила я свої аргументи.
Але чоловік мене не чує. Він думає, що якщо ми з його мамою не конфліктуємо, то, значить, дуже любимо одна одну і добре уживаємось. Але річ у тім, що я просто спокійна людина і не збираюся через будь-що сваритися. А жити хочу все одно окремо.