Років з 20 назад тут стояла слива, розповідає мені мама. Прямо на межі між одною огорожою і іншою. Коли ставили паркан, то нарошне її обминули, для того, щоб потім не було питань де чия територія була забрана на межу.
В чому тепер тут нічого немає? І чому ці 2 хати такі старі стоять і розвалені. Мамо, мамо, а чому тут камінь, і де люди які тут жили? Чому ти казала що це сумна історія.
Коли я сипала питаннями до мами, я ще не знала що та сама слива і та історія змінить своє життя.
Уже в дорослому віці я згадувала історію про те, як 2 сусіда збудували собі будинки і в знак дружби посадили сливу, вона дуже добре родила, але одного року перестала цвісти.
Саме тоді дід мій і сказав що зрубає її, а наступного ранку, коли сусіди вийшли до огорожі, то побачили що слива розчахнулася від удару грому.
Відтоді почалися сварки між цими людьми, незважаючи на те, що раніше вони стільки років жили дружно.
Сварилися за все, то курка зайшла за огорожу, то корова все витоптала. То в сусідів огірки кращі вродили, почалися і між собою сварки, дуже ревнували жінки своїх чоловіків одна до одної. Так і прожили вік ворогуючи, та ще і дітям передали.
А мати моя, вже донька діда, почала сваритися з своєю подругою яка була дочкою тих сусідів, до бійки іноді доходило, як то пороблено було.
А потім ми виїхали в місто і покинули ці хати. Тепер вона мені в спадок перепала, я вирішила її продати, і вперше побачила сусіда, молодого, красивого і дуже самовпевненого. Запропонувала йому купити будинок, розговорилися, і виявляється що колись мати його привела до огорожі і розказала історію.
Я сказала те ж саме, ми посміялися. А зовсім скоро так сталося, що почали зустрічатися, одружилися, зняли огорожу і на межі насадили цілий сад слив.
