Нам з дружиною довелося чимало поїздити по зйомних квартирах. І до того як ми узаконили стосунки, і після. Це завжди незручності. Ні ремонт не зробиш, ні кота не заведеш. Про дітей і зовсім думати не смієш. Гроші платиш за чуже житло, в якому у тебе немає ніяких прав. У будь-який момент можуть попросити на вихід.
Тому ми дуже хотіли обзавестися своїм житлом. Нехай невеликим, хай не прямо біля роботи (благо у нас місто невелике, можна швидко доїхати, куди потрібно), але своїм. Підробляли, економили, відкладали, дивилися варіанти, сумнівалися …
Але в підсумку ми таки змогли придбати однокімнатну квартиру. Для нас з дружиною це було велике свято. Звичайно, довелося і в кредит влізти, і у друзів грошей позичити. Коротше кажучи, розплачуватися нам тепер ще не один рік, але нас це не лякає. Більше не потрібно платити за оренду, тому ми впораємося. Інакше і бути не може.
До речі, у батьків ні з мого боку, ні з боку дружини ми грошей не брали. Все самі. Вони люди небагаті, живуть в передмісті, там багато не заробиш, а витрати завжди знайдуться. Та й якось комфортніше себе почуваєш, коли купуєш своїми силами, а не випрошуєш останнє у рідних.
Ми вважали, що батьки розуміють, в якому ми становищі, який у нас зараз важкий час, коли кожна сотня гривень на рахунку. Але батьки наче змовилися. І почали вимагати, щоб ми всіх запросили на новосілля і влаштували свято. Ось такі запити!
Пояснювали їм, що до чого, а вони не розуміють. Доводять нам, що якщо ми змогли квартиру купити, то чого нам коштує сім’ю в гості запросити. Так само, мовляв, усі завжди робили і роблять. Традиція. Інакше не по-людськи виходить.
Не хочеться сваритися з батьками, але разом з тим неприємно, що вони ставлять нас в таке незручне становище. Це що ж, нам знову доведеться гроші позичати, щоб для них новосілля влаштувати?
Причепилися зі своїми традиціями! Хто цього зараз дотримується? Грошей немає, а вони свято вимагають. Навіть не знаємо з дружиною, як вчинити.