Андрій був ранньою дитиною у своїх батьків. Можна навіть сказати, надзвичайно раннім чи навіть незапланованим. Через те, що мама Андрія дізналася про своє цікаве становище, їй довелося вийти заміж за батька майбутньої дитини.
І хоча пара замислювалася про весілля, але таке спішне народження дитини до їхніх планів не входило. Тим більше, обоє батьків хотіли дівчинку.
Але здатися довелося під тиском батьків, друзів, знайомих. Вічне питання «а що люди скажуть?» похитнуло плани молодої пари. Марина та Юрій були змушені грати весілля, запрошувати гостей. Щоби все було красиво, а як інакше? Поки Андрій був маленьким, все ніби йшло непогано. Але життя стало нестерпним, коли народилася його молодша сестра Валя.
Після появи на світ Валі батьки Андрія взагалі забули, що у них є син. Хлопчик тоді був у 5-му класі і був приголомшений такою зміною батьківського настрою. Про нього не згадували, а якщо й згадували, то просто тому, що так треба було.
Андрій намагався бунтувати проти рідних та вимагати уваги. Але Юрій та Марина не шкодували для сина ні лайки, ні фізичної сили. Так хлопець швидко зрозумів, що всі його старання марні.
Жилося Андрієві тоді дуже препогано. Батьки всю увагу приділяли своїй коханій Валентинці. Хлопець став неприкаяним у рідному домі. Він мріяв лише про те, щоб скоріше випорхнути з батьківського гнізда та почати заробляти на життя. Так і сталося, батько цього Андрію не забороняв.
Хлопець брався за будь-яку роботу, куди тільки брали. Вантажник, охоронець, офіціант. Він жив надто скромно, а всі зароблені гроші відкладав. Думав, що вдасться організувати собі найкраще життя.
Тільки доля розпорядилася інакше. Стривожив хлопця дзвінок мами та істеричне:
«Валечку збила машина!»
Андрій віддав матері всі свої заощадження, щоб сестра швидко провела необхідне хірургічне втручання. Марина переконувала сина, що якби не він, то Валя могла б залишитись прикутою до ліжка назавжди.
Сам хлопець не міг зрозуміти, що спонукало його віддати гроші. Чи це була щира любов до рідної сестри чи бажання бути потрібним і важливим для своїх батьків?
Поки Валя була у лікарні, мати співала соловейком про те, як вони з батьком вдячні своїй головній опорі. Своєму завжди палко коханому синові. І Андрій розтанув. Йому здавалося, що він готовий слухати добрі слова мами вічно і пробачити рідним будь-яку провину. Навіть ту, що він ніколи не почував себе щасливим у батьківській хаті. За те, що відчував себе сиротою при живих татові та матері.
Минуло близько шести місяців з моменту виписки Валентини з лікарні. Відносини Андрія, батьків та молодшої сестри потеплішали. Хлопець навіть у глибині душі сподівався, що їм вдасться налагодити спілкування та стати справжньою дружною родиною.
Хоча особливо міркувати про таке було ніколи. Андрій залишився без копійки і щодня наполегливо працював, щоб відновити свою фінансову ситуацію. Він не чекав, що батьки повернуть йому те, що взяли на лікування Валі, адже мама казала, що заощаджень у них немає.
Але світ Андрія перевернув радісне новина промовлена маттр’ю телефоном:
«А ми трикімнатну будемо брати! Саме в тому районі, де школа Валентинки. Така гарна квартира, сину, ти собі не уявляєш».
Андрій ледве язиком повернув: «Як трикімнатну? Ти ж казала, що у вас немає грошей?»
Мати зніяковіла: «Ну так, вони всі на валютному рахунку лежали. Півроку тому їх ще не можна було зняти».
Син тремтячим голосом запитав: «А чому не можна було купити дві однокімнатні квартири? Адже я вже стільки років по орендних оселях катаюся. Як ви могли… Чому ви такі егоїсти?!»
Тоді Андрій кинув слухавку і довго гірко плакав. Він ніяк не міг зрозуміти, як батьки так могли з ним вчинити. Але того ж вечора всередині хлопця ніби щось зламалося. Він витер сльози і заприсягся більше ніколи не виходити на зв’язок із кимось із сім’ї.
Батьки намагалися йому дзвонити і навіть приїжджали на його орендовану квартиру. Батько намагався кидатися в сина якимись грошима та звинувачувати його у здирництві.
Але Андрій пообіцяв сам собі, що більше жодної родини у нього не буде, окрім своєї власної. Його діти ніколи не будуть почуватися сиротами і ніколи не будуть обділені увагою. Не важливо, скільки їх народиться, але Андрій клянеться бути добрим і надійним батьком. Нехай у нього такої рідні ніколи не було. Тільки він тепер точно знає, яким татом має стати.
