Мої батьки завжди намагалися зробити все можливе, щоб я не знала, що таке бідність. Не можу сказати, що ми жили в достатку. Але я ніколи не скаржилася на своє життя. Батько мав головну мрію — купити мені квартиру. Він почав збирати на житло прямо від мого народження.
Батьки купили квартиру, коли мені навіть 15 років не було. Зробили там ремонт та почали здавати її квартирантам. Це давало додатковий прибуток. Я знала, що виросту і житло дістанеться мені. Було якось спокійніше на душі. Я не боялася виходити заміж, не маючи жодної опори у цьому плані.
Я завжди відчувала, що ніби винна своїм батькам. Тому старанно навчалася, щоб здобути хорошу освіту та почати заробляти пристойні гроші.
На роботі познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Відносини у нас розвивалися дуже швидко. Незабаром він покликав мене заміж. Я була на сьомому небі від щастя!
Коли ми одружилися, постало питання, де ми житимемо. Звісно, я згадала про свою квартиру. Батьки швидко вирішили питання з орендою, і ми з Вовою в’їхали в наше житло. Але мій чоловік почав говорити, що його турбує той факт, що квартира записана не на моє ім’я. Мовляв, він не почувається тут господарем. І не зможе відчути, доки мій батько не перепише житло на моє ім’я.
Мені було ніяково говорити про це з батьками. Але ж вони обіцяли, що квартира буде моєю. Тож чому б просто не оформити документи вже зараз, щоб не було жодних проблем у майбутньому? Зібралася з духом і заговорила з батьком на сімейному вечорі.
Йому це дуже не сподобалося. Він сказав, що не хоче займатися цим, бо паперова тяганина нікому не потрібна. А квартира і так дістанеться мені з спадкового права, коли батьків не стане.
Я почала пояснювати татові, що Вова переживає. Він хоче бути господарем у домі. Але не може, бо квартира формально не моя. Йому настільки некомфортно, що він готовий уже зараз почати відкладати гроші на своє житло. Але я не хочу постійно заощаджувати через це. Замкнуте коло!
Коли батько це почув, він сказав, що мій новий чоловік ще повинен себе показати. Мовляв, одружитися – це одне, а будувати з людиною побут – зовсім інше. Тато буквально натякав на те, що наш шлюб може розвалитися через пару років. Тож не варто вестися на квартирні маніпуляції чоловіка.
Я дар промови втратила, коли це почула! Невже батьки не довіряють моєму вибору? Після цієї розмови я зовсім перехотіла жити в тій квартирі. Починаю шукати варіанти для оренди. Так буде краще і мені, і чоловікові, і батькам!
