Бажаєте я розповім історію, як швидко і практично без зусиль стати поганим членом сім’ї?
Моя бабуся має старшого брата. Бабуся мою матір народила у досить юному віці, мама теж народила рано. Так що моя бабуся ще жінка у розквіті сил.
А от бабусин брат – дід Славко виглядає вже як справжній дідусь. У нього з молодості зі здоров’ям ще проблеми почалися. Багато хронічних захворювань та звичайних людських проблем: коліна ниють, спина не гнеться, то тут шпигає, то там.
Ще у діда Славка із сімейним життям все сумно. Дружини вже давно не стало. Трагічна випадковість. Їй не було й п’ятдесяти років. Єдина дочка переїхала жити за кордон та там створила сім’ю, яку дід наживо і не бачив жодного разу.
З усіх цих причин дід Славко часто гостює у своєї сестри, тобто у моєї бабусі. З бабусею я дуже близька, у нас добрі стосунки. А не потоваришувати з дідом Славою просто неможливо. Він чудовий простий чоловік.
Ще він затятий городник. Вони з дружиною колись давно купили дачу. Дід любить там поратися. Ось тільки з кожним роком через проблеми зі здоров’ям йому дається це все важче. Я часто приїжджаю допомагати з роботами по городу своїй бабусі. Два роки тому я вийшла заміж, тепер ми з чоловіком приїжджаємо вдвох.
Дивлячись, як важко дідові, ми з чоловіком вирішили у вільний час і йому теж допомагати. Тим більше у нас тепер є машина і до дачі дістатися не складає жодних зусиль. Так ми взяли шефство над самотнім дідом. Спілкуватися з ним – одне задоволення. До того ж сам він ніколи про допомогу не просить. Нам мало не силою доводиться нав’язувати свої послуги. За це дід нам із чоловіком завжди віддячить і ще овочевих та ягідно-фруктових дарів із собою дасть.
З місяць тому дзвонить мені дід Слава і запитує:
– А не хотіла б ти, онученько, собі дачу? – я, не підозрюючи ніякої каверзи, стала чесно відповідати.
Розповіла, що в нас із чоловіком були такі думки. Але поки що ми поспішати не хочемо. Тільки-но іпотеку взяли. Нині не до надмірностей. А ось на майбутнє такий варіант розглядаємо.
Дід Слава зі мною погодився. Сказав, що ми правильно думаємо. Ми ще перекинулися парою пропозицій, і я про цю розмову забула. А днями дід попросив мене звозити його до нотаріуса. Я ще здивувалася. Подумала, які там можуть бути справи. І лише на місці з’ясувалося, що дід Славко вирішив оформити на мене дарчу на свою дачу.
Я була настільки шокована, що в кабінеті нотаріуса навіть не подумала над тим, чим мені це загрожуватиме. А вже наступного дня проти мене повстала вся рідня. Подзвонили та звинуватили в шахрайстві навіть ті родичі, з якими я раніше була знайома лише заочно.
Виявляється, ми обдурили самотнього старого. Оце так, сімдесят два у нашій країні – вік глибокого маразму. І навіть той факт, що підписання договору було завірено нотаріально, нікого не бентежить.
Найбільше, звичайно, обурена мамина двоюрідна сестра (та, яка рідна дочка діда Слави). Хоч вона і живе за сотні кілометрів і останні десять років жодного разу батькові з дачею не допомагала, але віддавати її будь-кому – жаба душить.
Я навіть не уявляла, що мене настільки засуджуватимуть просто за те, що я виконала бажання та прохання свого родича. Бо це навіть не моя ідея була! Я просто погодилась на подарунок!
Та й дід був такий щасливий. Каже, що почав замислюватися про продаж дачі, тому що здоров’я вже не те, а потім згадав з яким задоволенням ми з чоловіком завжди там поралися і вирішив, що так буде краще, ніж якщо продати та дача дістанеться не зрозуміло кому.
Навіть бабуся мене не підтримала. Каже, що не по-людськи це якось. А що я мала зробити? Скривдити діда та відмовитися від подарунка? Тітка ж погрожує звернутися до правоохоронних органів із заявою про шахрайство.
