Старший брат чоловіка Толя нещодавно одружився. Він обрав собі суттєво молодшу, тиху, симпатичну супутницю життя. Марина мила і добра дівчина. Вони після розпису часто ходять до нас в гості, або ж запрошують до себе.
Бути хорошою господинею в очах чоловіка дуже важливо. Марина помітно старається, зайвий раз переживає. Мені здається їй більше від нервів щось не вдається, ніж від незнання. Якщо ми у них в гостях, то вона так нервує, що хочеться щось зробити. Я зазвичай спокійно йду на кухню і допомагаю, чим можу.
Якось вони нещодавно були у нас в гостях, я лишила їх втрьох спілкуватися, вийшла щось взяти на кухню, а Марина прийшла слідом. Я кажу:
“Йди, відпочивай, я впораюся”.
А вона у відповідь:
“А можна я тут з тобою побуду. Толя каже, що я маю піти допомогти. Він розлютиться, якщо я повернусь”.
А потім за столом чоловіків брат говорив тост за мене, за гарну господиню, у якої Марина має повчитися. Тоді у мене визрів план. Я виграла собі десяток хвилин із Толею наодинці і вирішила поговорити.
Я пояснювала, старшому на 8 років від мене мужику, що він не має залякувати і принижувати дружину. Що вона гарно готує і він має її тільки хвалити. Це ж його родина, навіщо він шкодить сам собі. Відповідь мене шокувала:
-Олечко, ти мене не повчай. Я б якщо свого часу захотів, то точно би на тобі одружився.
На що я вже ніяк не могла промовчати:
-Толю, я б ніколи не подивилася у твій бік. Яке там одружився, ти б мене і на побачення не вмовив. Ви хоч і брати, а виховання чомусь геть різне.
Я тепер ніколи не залишаюся з Анатолієм наодинці. А молоду дружину Маринку шкода, але в неї своя голова на плечах, тож нехай думає.
