Нарешті в нас після майже двох років пекла в будинку запанував мир – брат зі своєю дружиною з’їхали. Це було рішення батьків, які й так, як на мене, надто довго терпіли поведінку брата та його обраниці. Я насправді була задоволена, коли вони з’їхали, вдома знову стало приємно перебувати.
Брат одружився три роки тому. Батьки вмовляли його не поспішати – він тільки-но закінчив університет і ще не встав на ноги, яка сім’я. Але брат уявив себе дуже дорослим, тому різко відповів батькам, що розбереться сам. І одружився.
Його наречена навчалася з ним в одному університеті на рік молодше. На момент одруження вона ще була студенткою денного відділення. Жила в гуртожитку, не працювала, бо поєднувати із навчанням було важко. Натомість весілля хотіла, як у кіно: сукня зі шлейфом, безліч гостей, виїзна реєстрація з фуршетом, професійні фото та салют.
Батьки одразу сказали, що грошей на це не дадуть, бо дурість це, витрачати такі суми на один день, коли молоді за душею не мають нічого. А ось батьки нареченої вважали, що одного разу улюблене дитятко заміж видають, тому треба, щоб “все як у людей було”. Тільки самі брати участь у заході фінансово не могли – грошей немає.
Брат узяв кредит майже 150 тисяч гривень. Відсоток дикий, банк сумнівний, у нормальному йому ніхто нічого б не схвалив – у його віці, з його трудовим стажем і офіційним доходом отримати таку суму проблематично. Батьки за голову схопилися, коли дізнались, але вже було пізно. А на всі поради брат відповідав, що розбереться сам.
Весілля зіграли, гроші витратили. Батьки нареченої подарували подушки, ковдри та чайник, а наші батьки – путівку до Іспанії. Начебто всі залишилися задоволеними заходом. Молоді поїхали відпочити та стали жити. Проживали вони в орендованій квартирі, брат виплачував кредит, а його дружина довчалася.
Потім почались фінансові складнощі. Невістка так на роботу і не влаштувалася, бо її вимоги не збігалися з реальністю, а брат залишився на голому окладі, якого не вистачало на житло, оплату кредиту та інші потреби. Тоді він попросився пожити у батьків.
У батьків трикімнатна квартира, в якій на той момент жили мама, тато і я. Того року я тільки-но закінчила універ і влаштувалася на роботу. Батьки не зраділи, але братові не відмовили, притуливши його з невісткою. Було вирішено, що з молодих гроші на комуналку та спільні потреби не братимуться, а все зароблене брат вкладатиме у погашення свого ідіотського кредиту на весілля.
Невістка спочатку ходила тінню по квартирі, не видно її було, не чути. На роботу вона не влаштувалася, все казала, що за її фахом місць немає. Місця були, ясна річ, але не за таку зарплату, яку у своїй уяві малювала невістка. А за такі “копійки” вона перевтомлюватись не збиралася.
Але попри те, що вона цілими днями проводила вдома, по квартирі вона нічого не робила. Взагалі нічого, навіть сміття винести не спромоглася. Мама спочатку її виправдовувала, що їй потрібен час, щоб звикнути до нової обстановки, але минув місяць, а жодних зрушень немає. Я приходила з роботи раніше за батьків, тому мити посуд і готувати вечерю доводилося майже весь час мені.
– Поговори з дружиною, вона тут не на курорті, взагалі. Нехай хоч щось робить по дому, – попросила я брата, а у відповідь почула, що його дружина не Попелюшка, щоб працювати тут за всіх.
А до чого тут Попелюшка? Її ніхто не просить робити щось неможливе і стрибати вище за голову, але вона цілий день вдома сидить, невже складно помити посуд хоча б за собою? Та й на вечерю ніхто від неї шедеврів високої кухні не чекає – відварити сосиски та гречку, нарізати салат з огірків та помідорів може навіть школярка.
Але виходить, що невістка у нас цілий день з боку на бік перевертається, а я після роботи повинна ще й по хаті поратись. Мені такі обставини зовсім не подобалися. На цьому ґрунті ми з братом посварилися. Батьки зайняли тоді нейтральну позицію, не хотіли псувати стосунки.
– Ну і не готуй, якщо тобі важко, – примирливо запропонувала мама. – Я сама прийду і щось сварю.
Хоча мама теж працює і приходить додому близько сьомої вечора.
Ще за кілька місяців невістка все-таки влаштувалась на роботу. Тут у неї голосок прорізався. Почала невдоволення висловлювати, що в них з братом кімната менша за мою, а їх взагалі двоє, що у свої вихідні вона, працююча людина, хоче поспати, а не слухати пилосмок. Хоча прибирання ми з мамою розпочинали майже о першій годині дня. Хто ж винен, що вони з братом можуть спати до вечора.
Коротше, претензій ставало дедалі більше, а найгірше, що брат став учасником цих докорів, разом зі своєю дружиною. Батьки чи то насправді просто не помічали всього цього, чи просто ігнорували їхню поведінку, а от мене бомбило страшенно. Я постійно лаялася і з братом, і з його дружиною.
– А ти тут не командуй, це і моя квартира теж, – якось у черговій сварці заявив брат. Ми лаялися з приводу чергового прибирання, в якому його дружина не брала участі. Це треба вміти так жити – майже два роки у квартирі, і жодного разу не брати участь у прибираннях. Навіть на думку не спадало їй допомогти, а коли я сама сказала, що непогано було б їй приєднатися, то вона побігла братові скаржитися, що я на неї тут наїжджаю.
– Це не твоя квартира, твого тут немає ні сантиметра. Це квартира моя та тата, ми на неї самі заробили, – несподівано відповіла мама. – Твоя квартира буде, коли ти на неї заробиш та купиш. А поки що ви тут гості, які зловживають нашою гостинністю.
Тато поцікавився, як просувається виплата кредиту, адже тепер працюють і брат та його дружина. За такий час можна було вже віддати більшу частину, за умов, що живуть молоді на майже повному забезпеченні батьків. Брат щось невиразне пробурчав, але тато зажадав конкретнішої відповіді.
Виявилось, що ніхто ударними темпами нічого не закриває. Платять звичайний щомісячний платіж, а решту грошей витрачають на своє задоволення.
– А що, нам тепер не жити через цей кредит? – подала голос невістка, але під поглядом мами замовкла.
– Жити, тільки не тут. Занадто добре влаштувалися – ні за що не сплачуєте, живете на втіху, ще й нерви мотаєте. Тиждень вам на пошук житла та переїзд, – заявила мама, а в моїй душі розцвіла весна.
Брат спробував щось довести батькам, але і їх уже допекло спільне проживання.
– Ми думали, що допомагаємо синові у складній ситуації. А син сам вліз нам на шию, ще й дружину туди посадив. Ні сорому у вас, ні совісті. Дочка теж з нами живе, але вона і за комуналку платить, і продукти купує, і по дому допомагає, а ви паразитуєте.
– Ну що, задоволена, що налаштувала батьків проти мене? – обернувся до мене брат.
Я налаштувала, так-так, а вони із дружиною жертви обставин. Але так, я задоволена ситуацією, що склалася. Вчора брат із дружиною з’їхали від нас і вдома реально стало легше дихати.