Брат зізнався, що йому самому лишилося недовго. Але наостанок він хотів би побачитися з рідними людьми, попрощатися і попросити вибачення за те, що ось так зник з нашого життя. Ще він вручив мені коробку з перемотаними пачками грошей. Грошей, які він збирав все життя

Про сільські родини зазвичай кажуть, що вони дуже дружні. Мовляв, люди, які виросли разом у досить складних умовах, просто зобов’язані все життя любити та підтримувати одне одного.

Але насправді це далеко не так. Навпаки, щойно вік дозволяє самому вибрати як жити, сільська молодь прагне якнайшвидше покинути рідні місця і натомість влаштуватися десь від них подалі.

Я була молодшою дитиною в сім’ї, тому мені довелося залишитися з батьками. Старша сестра рано вийшла заміж та поїхала жити до чоловіка. Потім їхня родина переїхала за кордон і ми перестали підтримувати будь-яке спілкування.

Ще в дитинстві вона постійно скаржилася на те, що їй самій завжди доводилося няньчити мене та брата. І ще вона часто казала, що ненавидить нас. Тож, запевняю, дружні сільські рідні — не більше, ніж популярний міф.

Потім одружився брат, Євген. З ним у нас були кращі відносини. Він, звичайно, не найрозважливіша людина яку я знала, але за що я його любила, так це за те, що він завжди говорив правду і легко міг підбадьорити мене. Знав мільйон анекдотів на пам’ять, за що його й поважали друзі та односельці.

Він одружився другим. Але наречену в будинок не привів, а натомість сам переїхав до неї жити.

Женя поважав чесну працю. Тож і заробляв мало. У селі груба сила у пошані, тільки оплачується низько. Адже кінь все одно сильніший, а в нього зарплати зроду не було.

Тож довелося моєму братові вигадувати, як краще утримувати сім’ю. Тим більше, що його дружина та її родина безкорисливістю ніколи не славилися.

У день, коли я одружилася, Жені не було в селі. Він поїхав на заробітки до іншої країни. Не те щоб мене зовсім не зачепив цей факт, але я розуміла, що інакше він би не зміг. Дружина чекпла на дитину, а грошей, як завжди, було замало.

Тож я добре усвідомлювала, що ще одна рідна людина пішла з мого життя надовго, якщо не назавжди. Добре хоч із чоловіком нас пов’язувала взаємна любов та повага.

Час йшов. Я жила з чоловіком та батьками, а брат працював за кордоном. У якомусь портовому містечку він влаштувався вантажником. Допомагав завантажувати контейнери з рибою та морепродуктами. Постійно висилав дружині гроші, які йшли на будівництво їхнього майбутнього будинку.

Його дочка та моя племінниця росла, як на дріжджах, але до нас у гості її не водили. Такий був характер у моєї зовиці.

А потім, як грім серед ясного неба, від брата надійшло важливе повідомлення. Він сказав, що більше не може обманювати дружину, адже у нього з’явилася нова жінка, яку він любить і з якою він тепер щасливий.

Дружина може забирати собі всі гроші, які він висилав, він навіть зобов’язується висилати ще доньці, поки та не стане повнолітньою. Йому дуже соромно, але більше брехати він просто не в змозі.

З того часу моя зовиця навіть не проходила біля нашого будинку. Просто припинила будь-яке спілкування, що особисто мене турбувало мало, але мамі з татом було важко не бачитися з онукою.

Не хвилюйтеся, на той час я вже сама ходила з животом. Отже, можу сміливо заявити, що я, як молодша дочка, у нас віддувалася за всіх.

Тепер я горда мати трьох дітей. Ми досі разом із чоловіком і все ще любимо одне одного. Загалом у нас все йде добре. Якби не одна проблема, що нещодавно з’явилася. Ну як проблема, скоріше, моральний вибір.

Тиждень тому до мене приходив брат, Женя. Я ледве впізнала його. Він дуже постарів і весь висох. Через постійне сонце його обличчя стало якимось зморщеним і було все в плямах. Зрозуміло, що ця недуга виникла не через шкідливі звички. Це, до речі, мене дуже тішило. Бо сама я переживала, що там, далеко від рідного села, Женя просто зіп’ється.

Брат, як і раніше, багато років тому багато посміхався і навіть жартував. Але в кінці розмови його обличчя вже не могло приховувати всього того внутрішнього смутку, що накопичився в нього за тривалий час. Виявилося, що жінка, яку він полюбив там, пішла у засвіти. Тяжка хвороба, вилікувати було неможливо. Дітей вони не мали.

Колишня дружина навіть не пустила його на поріг. А донька просто в обличчя сказала, що не хоче його знати.

Ось він і прийшов до мене. І зізнався, що йому самому лишилося недовго. Але наостанок він хотів би побачитися з рідними людьми, попрощатися і попросити вибачення за те, що ось так зник з нашого життя. Ще він вручив мені коробку з перемотаними пачками грошей. Грошей, які він збирав все життя.

Там було тисяч 20 євро чи близько того. Женя сказав, що витратити їх не зможе. А для моєї родини вони зайвими не будуть. Я навіть не стала відпиратися, тому що бачила, що в нього просто не вистачить енергії зі мною сперечатися.

Він пішов, і я зовсім не знаю, де він зараз знаходиться. Але саме цього Женя й хотів. Все що в мене від нього залишилося, то це теплі, хороші спогади і ціла купа грошей.

Але через ці величезні кошти мені досі не по собі. Хоч племінниця вже виросла і знати батька в неї немає жодного бажання, напевно, хоч би частина цих грошей по праву належить їй.

Чи варто мені віддати їй цю готівку чи залишити її собі? Брат зрештою прийшов саме до мене, це правда. Але напевно йому просто було не витримати той негатив із боку колишньої дружини та рідної доньки. Можливо, згодом він змінив би своє рішення?

А я маю куди ці гроші вкласти і дістати їх назад я вже не зможу. Чи варто мені піти до зовиці і все їй розповісти? Зізнатись, не дуже хочеться. Але так, мабуть, буде чесно.

You cannot copy content of this page