Моя дружина була змушена виїхати за кордон на роботу. Лише п’ять років вона була на заробітках, але ми постійно підтримували спілкування через телефонний зв’язок.
Щороку дружина приїжджала додому приблизно на тиждень. Таке життя на відстані почало мене дуже переймати, та напружувати. Набридло все!
Я почав просити її, щоб вона поверталася додому, адже всіх грошей не заробиш. Проте вона мені постійно відмовляла.
Говорила, що тільки-но досягла кар’єрних висот, тому їй шкода все кидати, адже такої роботи в рідному місті вона не знайде.
Я розумів її побоювання, тож перестав заперечувати, бо вважав, що це важливо для неї. Наш син на той момент був уже дорослим і самостійним, тому, відсутність матері, по суті, взагалі його не торкнулася.
Він через два роки після її від’їзду одружився, і став батьком. Дружина більшу частину грошей саме йому й надсилала.
Перед черговим приїздом дружини, я вирішив приготуватися. Купив подарунок, прибрав у квартирі, та приготував святкову вечерю.
Я був у чудовому настрої, та з нетерпінням чекав на неї. Коли почув метушню на подвір’ї, то швидко побіг назустріч. Але раптом мене огорнула паніка — дружина тримала за руку маленьку дівчинку!
Звичайно, мені стало цікаво, чия це дитина.
– А з ким ти приїхала? – Запитав я дружину.
– Із донькою, – відповіла вона, і сховала очі.
На той момент у мене земля пішла з-під ніг. Я навіть букет кинув на землю.
– У сенсі “з донькою”? Ти мені зрадила, чи що? Обманювала всі ці роки?
– Не кричи. Дай мені все пояснити.
Однак я не мав бажання її слухати. Я вважав, що дружина зганьбила нашу родину. Я вибіг надвір і пішов, куди очі дивляться. Мені не хотілося ні бачити, ні чути її.
Колись у нашій родині була криза. Мало того, що були серйозні проблеми з грошима, то ще й між собою ми постійно лаялися. Я не збирався змінювати роботу, тому ситуація з кожним днем лише посилювалася.
Дружина взяла ініціативу у свої руки, все кинула, та поїхала на заробітки. Вона планувала побути там рік-два, щоб хоч кредити закрити. Однак, заробітки були настільки хороші, що вона залишилася там на довше.
Якби я знайшов іншу роботу, вона була б удома! А так, вона взяла на себе роль здобувача в нашій родині!
Я просто постійно ховався від проблем, які вона сама вирішувала. Був би я справжнім мужиком, все було б чудово, і цієї дівчинки не було б!
Я зрозумів, що тут лише моя провина! Треба було забезпечувати добробут у сім’ї, щоб дружина мала все для комфортного життя.
Коли я це зрозумів, пішов додому. Дружина сиділа на кухні, а дівчинка спала.
– А хто батько малечі? – Запитав я.
– Такий самий, як я заробітчанин. Ми разом працювали. Це був випадковий зв’язок, тож я дуже шкодую про це. Якщо ти мені не пробачиш, я все зрозумію. Я просто піду. Вибач мені, заради Бога.
Я нічого не сказав, тож вона почала збирати речі. Але, коли дівчинка прокинулася, я підійшов до неї й прошепотів:
– Будемо знайомитись?
– Я знаю тебе, ти – мій тато!
Після цих слів з моїх очей потекли сльози. Можливо мене хтось назве ганчіркою, та почне перемивати мені кісточки – але ми зберегли родину!
Ми виховуємо доньку, як нашу спільну! Звісно, мені не приємно було визнавати, що у дружини був “залицяльник”!
Але ж вона повернулася до мене – значить я їй не байдужий? А ви що скажете з цього приводу? Як би ви вчинили в аналогічній ситуації? Я нікчема?
