— Ой, та годі вам, — махнула рукою Людмила Іванівна. — Усі все розуміють. Катя у нас у декреті сиділа два роки, хто їх годував? Дімочка! А ви до них у гості ходите, подаруночки носите копійчані, а їсте-п’єте за його гроші.
Катерина накривала на стіл, намагаючись, щоб усе виглядало ідеально. Сьогодні Дмитру виповнювалося тридцять п’ять — кругла дата, і вперше за довгий час збиралися обидві родини. Кришталеві келихи, які
– Нехай буде благословенний той день, коли я зайшов у той салон на розі Зеленої вулиці та Паркової! – думав Марат
Вероніка Григорівна вийшла з кабінету лікаря засмучена. Ще б пак, її побоювання підтвердилися, вона знову чекає на малюка. Є багато жінок, які тільки й мріють про це. Вони
– Вам сорок років? Не може бути! Ну, навіть якщо й сорок, нічого страшного. Я любитиму вас у будь-якому віці, і ніхто мені не заборонить, – навіть ви
Зінаїда видавала заміж дочку. Гостей було небагато, людей тридцять п’ять, – майже всі родичі та друзі нареченого. Дочка Лариса була прекрасною, як усі нареченої. Для Зіни її раннє
– Й даремно не вперся мені твій ремонт і твоя квартира! – Свекруха зірвалася на вереск. – Подавись своїми метрами! Ми й без тебе розберемося
– Ти куди потяг масляний обігрівач? – Ліза відірвалася від екрану ноутбука. Таблиці з будівельними кошторисами, які вона мала здати замовнику ще в обід, не сходилися. Толя пихкав,
– Вимітайтеся з моєї землі, бізнесмени недороблені! – Роздратовано сказала невістка
– Арсене, ти не міг би гриміти ящиками трохи тихіше? – Валентина стояла в отворі передпокою, спостерігаючи за чоловіком. – У мене від твого ентузіазму голова вже розколюється,
— Ти знаєш, що Кирило — моя єдина дитина. Я ростила його сама, після того як чоловік пішов. Вкладала в сина все — час, сили, гроші. Я хочу бути впевнена, що він не постраждає. Аліна мовчала, не розуміючи, до чого веде розмова. Ольга Сергіївна продовжила: — Сім’я — це надійність. Це довіра. Це коли люди готові жертвувати заради одне одного. Згодна?
Аліна сиділа на кухні й гортала каталог весільних суконь на планшеті. За вікном накрапав жовтневий дощ, краплі стікали по склу, залишаючи каламутні доріжки. Кирило сидів навпроти, пив каву
«Андрію, я твоя мати! Як ти можеш мене ігнорувати?» «Синочку, я захворіла. Температура тридцять вісім. Приїжджай». «Якщо ти не приїдеш, я більше не хочу тебе знати!»
Андрій застиг посеред кухні з бутербродом у руці. Майонез повільно капав на лінолеум, але він цього не помічав. Лариса стояла біля плити, помішуючи суп, і її спина виражала
– Наталко,  ти ж у відпустці…
– Наталко,  ти ж у відпустці, а мамі треба лягати на планове обстеження. – Дивно, але два дні тому, коли твоя сестра поїхала та залишила мамі своїх дітей,
– Слухай, ну ти прямо, як з місяця впала! Про які відкладені гроші взагалі йдеться? Не знаю я ні про які гроші! – Нахабно брехала мати дочці
– Які гроші? Немає в мене ніяких грошей! – одразу почала виправдовуватися мати. Олена важко зітхнула і переступила з ноги на ногу. Ця розмова з першої ж секунди
– Найми краще собі доглядальницю! Заплатиш – і всі справи. – Синку, та хіба я осилию? Зі своєю пенсією! – Ну, вибач. Хто на що напрацював
– Та чого ти причепилася до мене? Що в тебе, братів та сестер немає? Я дивилася на свого Матвія, на свого єдиного, улюбленого синочка, і не вірила своїм

You cannot copy content of this page