Життєві історії
– Ти б поворушилася, Надю, – Олег невдоволено скривився, – рідня за двадцять хвилин приїде! Він обсмикнув комір нової, тільки-но випрасуваної сорочки та невдоволено оглянув кухню. – А
– А мені ти що купив? – Запитала Тетяна, коли за чоловіком зачинилися вхідні двері. В’ячеслав незрозуміло глянув на неї. Кілька секунд він мовчав, ніби намагався згадати, про
— Уявляєш, знову приходили! — Ксенія різко поставила тарілку на стіл. — І знову без попередження! — Ну мама же… Вона просто скучила, — Демид знизав плечима, не
— Маша?! — Ернест не міг повірити своїм очам. — Що ти тут… Що ти тут робиш? — його червоне від напруги обличчя раптово стало білим, наче крейда,
— Маша!!! — волала свекруха на всю квартиру з самого ранку. — Ти знову не винесла сміття вчора ввечері?! Відповіді не було. — Маша!!! — знову заволала жінка,
– Іро, це Марія Павлівна, твоя сусідка знизу. Якщо ти не зачиниш свій вертеп, я знайду на тебе управу! Моєму терпінню прийшов кінець. Іра сиділа на балконі, насолоджуючись
Тетяна обережно дістала зі шафи стару фотографію, на якій усміхнений темноволосий хлопець обіймав її, тоді ще п’ятнадцятирічну дівчинку. Вона й досі пам’ятала той морозний передноворічний день, сповнений безтурботним
– Я ж по-дружньому тобі говорю, дівчинко моя, поки ти дров не наламала. Кіра присунула пластиковий контейнер із домашнім кексом ближче до співрозмовниці й змовницьки понизила голос. –
– Я вирішив, що 28 грудня поїду кататися на снігоходах з друзями. Можливо, навіть залишусь з ночівлею за містом, – оголосив Максим за тиждень до Нового року. –
Шкільний актовий зал гудів від дитячих голосів. Костя сидів у самому дальньому кутку, нервово тереблячи рукав потертого светра – єдиного пристойного, що вдалося знайти у шафі. Осіннє свято