Життєві історії
Ділянка дісталася Ірині від матері три роки тому. Вісім соток у садовій спілці “Мрія”, старий дерев’яний будинок з верандою, дві яблуні, парник, кущі смородини та полуничні грядки. Мама
– Ганно, Ганнусю, – голос сусідки тітки Наді був схвильованим. – Ти тільки не хвилюйся, але у вас трапилося нещастя. Будинок згорів! – Дякувати Богу не весь, а
– Візьми провину на себе, мені судові позови ні до чого! – Зажадав чоловік. – Що? – Здивовано запитала я. – Скажи, що ти була за кермом, –
Віра Степанівна вперла руки в боки, нависаючи над раковиною, де тринадцятирічна дочка люто терла сковорідку. – А ти чого ніс повісила, Вероніко? Сестричка незабаром з’явиться – радіти треба!
– Марино, мені у справах від’їхати треба, – Сашко підійшов до дружини, яка годувала маленьку доньку. – Добре, по дорозі назад заїдеш до магазину? Треба дещо з продуктів
– Я більше не хочу тебе у своєму будинку бачити! – Та ти без мене пропадеш! Я вісім років на тебе поклав! Все чекав, коли ти подаруєш мені
Молода жінка у темно-синій сукні та чорній хустці стояла перед незнайомими їй дверима. Точніше, адресу цю вона чудово знала, але ніколи тут не була. Катерина ледве трималася на
– Де чек? – Анатолій строго дивився на дружину, яка тримала в обох руках пакети з продуктами. – Загубила, мабуть, – пролепетала Марина. – Шукай! – коротко сказав
– Ти серйозно, мамо? Це жарт такий на перше квітня? Так травень на дворі! – крикнула Лєра, відсуваючи тарілку з незайманою вечерею. Вікторія знизала плечима. – Які тут
– Миколо чому ти вирішив купити саме цей будинок? Поряд із колишньою дружиною? – Катя, роздратовано ходила кабінетом свого директора і, за сумісництвом, коханця. – Там мої діти