Життєві історії
– Та що ж ти так вчепилася міцною хваткою в це старе?! Воно в тебе висить і годує міль! – обурено голосила сестра. – А мені заміж виходити
На годиннику була сьома ранку. Марта вимкнула будильник. Повернувшись до чоловіка, вона хотіла обняти його, але побачила, що його вже нема! -Дивно, – подумала жінка. – А я
-У сорок років пізно починати життя із чистого аркуша… – подумала Людмила, коли від неї пішов чоловік. Причому пішов він раптово, без будь-яких натяків, чи попереджень. Вранці, як
Маленька Віта, щоб її ніхто не помітив, потихеньку спостерігала за тим, як батько заводить в її маленьку кімнатку літню жінку. Жінка була невисокого зросту і вся в зморшках.
Ключ насилу обернувся в замку – двері нарешті відчинилися. Олена зробила крок через поріг, струшуючи з чобіт мокрий сніг. З кухні вже долинали голоси. – …ну ти подивися,
Люба старанно шинкувала капусту не шкодуючи сил і часу. Ще б пак – квашене соління самі вітаміни взимку. Три баночки відвезти дочці, три сину. Все літо Люба працює
Дарія з цвинтаря йшла одна, остання. Вона б і ще залишилася, але сусідка кликала, поминати час, люди чекають. Поминальний стіл був накрити у їдальні. Родичі, діти, знайомі, колеги
Чоловік із сином занесли у вагон сумки. Дбайливо все поскладали. -Все, йдіть! Уже пора. Сьома година, – сказала пасажирка. – Вам на роботу о восьмій. -Поліна, мій брат
Світлана спочатку зовсім не звертала уваги на Володимира. Завжди вважала його не те, щоб другом, а просто сусідом. Все змінилося після того, як вона повернулася до батьківського дому
-Мамо, невже ти не розумієш? Мені й так важко. Вдома багато роботи – приготуй встигни, прибери, за дітьми подивися. Ну куди мені працювати?! -Так воно то так, але