Життєві історії
– Вероніко, подумай як слід! Ти не розумієш, що він просто використовує твою доброту? – Олексій активно жестикулював, і обличчя його було червоне від злості. – Мама має
– Мамо, це катастрофа, – затараторила дочка без жодного привітання. – Ноутбук накрився. Зовсім накрився. Прямо посеред проєкту. Я мало не збожеволіла. Аріна притиснула телефон плечем до вуха.
– Світлано, я не зможу з тобою поїхати. У мами ювілей. Може, ти перенесеш свою поїздку? – Може просто твоя мама перенесе свято на два дні пізніше, чи
– Ти Марії дзвонила? – Ззапитав Микола, відвівши очі від книги. – Дзвонила, – байдуже відповіла Ганна і нанесла на обличчя крем. – І що? – Все нормально.
Денис часто їздив у відрядження, причому не на день-два, а на тиждень чи два. Юлія чекала на чоловіка, сумувала, дбала про дітей, у них син і дочка. Разом
– Я тебе засуджу! – вигукнула мати. – Давай! Починай! – відповіла Лариса. Вона не хвилювалася. Документи були оформлені за всіма правилами. Мати знову з’явилася тріпати їй нерви.
Віра Олексіївна ніколи не розмовляла з чоловіком на цю тему. Їй здавалося це якимсь блюзнірством – ось так, марно, жартома, говорити про ТАКІ речі. Та й навіщо? Але
– Валерію, ти знову на рибалку? – дочка визирнула зі спальні, коли чоловік гуркотів на балконі вудками. – Угу, – коротко відповів зять і продовжив порпатися зі снастями.
– Олено, знову вона! – прошипів Максим, дивлячись у вічко. – Стоїть із контейнером якимось. Я завмерла на кухні з філіжанкою кави в руках. Дзвінок повторився – наполегливий,
– Андрійку, а ти чого не одружишся ніяк? – запитав, весело насвистуючи і застібаючи дорожню сумку, Микола. – Ось я думаєш, чому сьогодні такий радісний? Додому їдемо, додому!