– Не можу тобі грошей вислати, премію не дали, сказали згодом, – Тетяна теж вирішила збрехати. – Коли? Ти мене підвела, вся надія була на тебе. Усі скинулися, окрім тебе! Саме цих грошей і не вистачає. – Позич у чоловіка, у дітей. До речі, діти твої могли б допомогти, це ж їхній брат
Тетяна приїхала на похорон чоловіка сестри Тамари. Пригнічена горем вдова сиділа біля труни. Народу йшло багато, всі хотіли попрощатися з покійним, несли квіти, висловлювали співчуття. Син Тамари зустрічав
– Мамо, годі! – Це мій син! Мій! І якщо ти ще раз скажеш про нього чи про мою дружину бодай слово, ти мене втратиш! Не на якийсь час, – назавжди! Ти мене знаєш
Я зрозуміла, що моя дитина їм не потрібна, коли свекруха відсмикнула руки від мого живота, ніби обпеклася. А все ж починалося красиво: весілля, застілля, тости про «вічну любов».
— «Ти що? — каже. — Сама шоколадку з’їла?» — «Ну, так», — відповідаю. — «Так захотілося! А що, не можна?» — «Та ні, просто я думав, ти онукові купила…» — Я ледь до хати дотерпіла! Я собі шоколадку не можу дозволити! Тільки комусь!
Тату, скільки мені років? — Тома поглянула на батька. — Ну… так, п’ятдесят. — Ось, тату, п’ятдесят! Я сама вже бабця, а ви все лізете, все вказуєте. Поїдьте
-Я думала, що ти з багатої сім’ї і зможеш забезпечити мені гідне життя, – роздратовано відповіла дівчина, не на секунду не припиняючи своїх дій. – Стільки часу на тебе витратила! -А чим тебе не влаштовує моє матеріальне становище? – здивовано поцікавився хлопець. І тут було чому дивуватися. Щовечора – вечеря в ресторані, букети мало не кожен день
-Ми розлучаємося, – Анжела діловито збирала речі в валізи. -А хоча б причину дізнатися я можу? – запитав Марко, притулившись до стіни. Він безпорадно спостерігав за зборами, і
– Насте, я все вирішив! Мама переїжджає до нас! Завтра замовлю машину для перевезення речей, – поставив він дружину перед фактом
– Насте, я все вирішив! Мама переїжджає до нас! Завтра замовлю машину для перевезення речей. Настя очманіло дивилася на чоловіка. – У сенсі “вирішив”?! Ігорю, це моя квартира.
– Не зли мене! – Крикнув Ігор із передпокою. – Чому чоловік у квартирі, а вечеря ще не на столі? Дочекаєшся ти в мене! Ох, і дочекаєшся!
– Не зли мене! – крикнув Ігор із передпокою. – Чому чоловік у квартирі, а вечеря ще не на столі? Дочекаєшся ти в мене! Ох, і дочекаєшся! –
– Мамо, ти себе що, на смітнику знайшла, що досі намагаєшся його захищати? – Запитав п’ятнадцятирічний син
– Аська, а ну відчиняй! Я знаю, що ти там, нічого вдавати, що вдома нікого немає! – лунав з-за дверей командний чоловічий голос. Зітхнувши, жінка прочинила двері на
-Тут проживає Юлія Захарчук? -Так. А що трапилось? Вона щось наробила? – Люба занепокоїлася. -Не турбуйтеся. Нічого такого, – посміхнувся він. – Я її наречений. Люба здивувалася. Її доньці дев’ятнадцять, але який ще наречений?!
Люба підмітала двір, коли у хвіртку хтось постукав. Вона поправила хустку і відсунула засув. Перед нею стояв високий чоловік з бородою, років сорока. Та ще й при повному
Я мало не підписала незрозумілі папери, але порада подруги мене врятувала
Коли Ольга сказала «мамо, переїдь до нас», я зраділа. Наївна, що скажеш. Ольга приїхала у жовтні, з першими заморозками. Привезла яблук, банку меду та розмову, до якої, мабуть,
— Слухай, я тобі грошей дам… Ти тільки нікому… Прошу тебе! Думаєш, мені легко? Чоловік кинув. Діти в матері в селі. Їх годувати треба. А грошей не вистачає. Ось я й винаймаю квартиру. Удаю багату примхливу екзотичну пані. Заможні таких люблять…
За кілька днів до цієї п’ятниці істини сталося ось що… Інна зустріла заплакану вчительку на пенсії. Тітка Таня була сусідкою Інни й за сумісництвом найкращою подругою її мами.

You cannot copy content of this page