Життєві історії
– Алло, доню! Чуєш мене? Куди ти зникла? Чому не дзвониш? – Ганна Олександрівна не розуміла, чому Віра так різко обірвала зв’язок з нею. – Мамо, вибач, але
Дзвінок від матері пролунав об одинадцятій вечора і не обіцяв нічого доброго. – Рито, доню, – плакала мама, – нещастя в нас. Рита завмерла, щось треба відповісти. Нещастя.
Скільки разів було сказано: – Не виходьте ви заміж за чоловіків з дітьми, дівчатка! – Так, за тих самих розлучених з причепом: причеплять вони той самий причіп до
Аліна стиснула келих міцніше, відчуваючи, як пальці німіють від напруження. Вона повільно підняла погляд на Галину Василівну, яка сяяла задоволеною усмішкою, ніби щойно промовила найтепліший тост вечора. Гості
Ганна застебнула блузку й схопила теку з документами. Нарада за пів години, вона проспала на двадцять хвилин. Ілля стояв біля плити й перевертав яєчню. — Ти ж не
– Тамаро Іванівно, а куди коробку поставити? – Запитала Марина, протискаючись у двері дачі. Свекруха підібгала губи та скривилася, ніби невістка при всіх нецензурно вилаялася. – Сім років!
– Господине! Ви молоко продаєте? Нам ваші сусіди сказали. Віра Іванівна побачила молодого чоловіка, що стояв біля паркану. – Так, продаю. Ось тільки подоїла свою Марту. А скільки
Ніна Петрівна добре пам’ятає день, коли їй довелося вирішувати долю чужої дитини. Була середа, чоловік прийшов з роботи раніше звичайного, похмуріше хмари. Без слів Віктор простяг їй конверт.
— Льошо, ну ти серйозно? Знову ці твої «звіти до півночі»? — Альона стояла у дверях спальні й спостерігала, як чоловік поспіхом збирав портфель. — Серйозно, Альоно. Квартальна
Галя побачила світло у вікнах ще з повороту на путівець. Володя пригальмував, і вони обоє заціпеніли, не вірячи своїм очам. З їхнього будинку виривалися баси якоїсь попсової пісні,