Часто можна почути історії про те, що жінки бувають меркантильні, роблять все заради грошей, наживаються та користуються чоловіками. У нашій сім’ї все сталося навпаки

Часто можна почути історії про те, що жінки бувають меркантильні, роблять все заради грошей, наживаються та користуються чоловіками. У нашій сім’ї все сталося навпаки.

Ми з сестрою виросли у заможній родині, у наших батьків була невелика аптечна мережа, тому ми ніколи не скаржилися на брак грошей. Ми абсолютно різні, вона старша за мене майже на 16 років, ми ніколи не були близькими подругами через таку велику різницю у віці.

Іра навчалася в іншому місті, батьки щотижня самі привозили їй продукти, давали гроші на інші витрати, сплачували їй орендовану квартиру. Як я дізнавалася з розповідей мами, у сестри майже кожен місяць з’являвся новий хлопець. Заводити серйозні стосунки вона не поспішала.

Коли Іра закінчила навчання, батьки купили їй квартиру та влаштували її керівником однієї зі своїх аптек. Загалом, забезпечили доньку житлом та роботою, навіть підтримували фінансово, попри те, що вона сама вже пристойно заробляла.

Через якийсь час Іра зустріла чоловіка, і вони стали жити разом у її квартирі. Якось ми разом приїхали до сестри на вечерю, там вона хотіла познайомити нас зі своїм обранцем.
– Познайомтеся, це Діма, – сказала Іра.
– Оля. Рада з вами познайомитися, – представилася я.
– А ось і наш майбутній зять! – Весело прокричала моя мама і тепло обійняла хлопця, сильно збентеживши його цим.

Він виявився скромним і сором’язливим, деякі фрази мами та тата змушували його червоніти, хоча це була їхня звична манера спілкування. Батьки намагалися привернути його до себе та розрядити обстановку гумором і якимись життєвими історіями, одразу тепло стали до нього ставитися.

Діма дуже сподобався батькам, хоч він був не з багатої сім’ї, його виховувала лише мама, батька він ніколи не бачив. Сам він був залізничником, ким працював вже не пригадую, але знаю, що заробляв зовсім небагато.

– Іро, як тобі пощастило! Такий гарний, такий скромний, – захоплювалася мама, коли говорила з сестрою телефоном після тієї вечері. – Нічого, що заробляє небагато, головне, що він хороша людина.

Іра з Дімою почали часто разом приходити до нас у гості, Діма поступово до нас звик і вже не бентежився від якихось жартів наших батьків, навіть почав називати їх «мама» та «тато», цікавився моєю освітою.

Минуло кілька років, якось Іра прийшла до нас додому, і я помітила у неї на пальці обручку.
– Це те, про що я думаю? Тебе можна вітати? – Зраділа я.
– Почекай поки, – чомусь пошепки відповіла мені Іра, – не кажи батькам, я сказала, що подумаю.

Мама сама помітила обручку. Так, виявилося, що Діма днями зробив Ірі пропозицію, але відповідати йому вона не поспішала.

Ми з мамою не розуміли її поведінки, у них начебто все йшло добре. Я вирішила з’їздити до Іри та спробувати поговорити з нею більш близько. Діми якраз не було вдома.
– Ір, може у вас щось трапилося? Ми хвилюємось за вас.

Сестра запевнила, що в них усе гаразд і що їй справді потрібен час подумати.
– Все-таки шлюб – це серйозний крок. Мені за кілька років буде сорок, я хочу сім’ю та дітей, – сказала Іра, – але я хочу бути впевнена в людині, яка буде поруч.
– Ви вже стільки років разом, що може статися? – обурювалася я.

Як з’ясувалося пізніше, недаремно Іра сумнівалася.
Вона думала десь пів року, потім таки погодилася вийти заміж. Весілля вирішили не робити, просто посиділи з батьками та Дмитра мамою у ресторані. Наші батьки були дуже раді їхньому весіллю і вирішили подарувати молодятам машину.

За кілька днів вони всі разом поїхали в автосалон і вибрали новий і, до речі, дуже дорогий автомобіль. До Діми в нашій родині вже давно ставилися, як до рідного, і без задньої думки оформили машину одразу на подружжя. Через кілька місяців мама запропонувала купити Ірі та Дімі ділянку, щоб збудувати там для них будинок. Діма зрадів, а Іра чомусь знову вирішила не поспішати.

– Ви ж дітей хотіли завести, а у квартирі вам буде тісно, – умовляла мама.
З покупкою дільниці вирішили почекати. Я тоді вже понад три роки жила в іншому місті, поїхала вчитися і приїжджала тільки на свята та на канікули.
– Оля, уявляєш, Іра з Дімою розлучаються, – повідомила мені мама телефоном.

Я вирішила дізнатись у сестри, що ж у них сталося. Виявилося, що вони дуже сварилися, як з’ясувалося, вже не вперше. Те, що сталося далі шокувало мене, у них дійшло справа до поділу майна, адже все, що в них було, купували для них виключно мої батьки.

– Машина була куплена у шлюбі, оформлена вона навпіл, тому половину грошей за машину я забираю собі, – заявив Діма.

Тут уже втрутилася я.
– Ти жодної копійки на цю машину не заробив! Мої батьки все життя працювали, а ти на все готове прийшов! Май совість та йди заробляй собі на свою машину сам! – Кричала я в трубку.

Діма у відповідь лише посміхався. Від того скромного і сором’язливого хлопця не лишилося й сліду, він зумів добре нажитися на наших батьках.

Машина у них була майже нова і дорога, з її продажу Діма отримав значну суму. Також забрав з квартири Іри майже всю техніку, яку, як він заявляв, купив на гроші, подаровані йому на весілля його мамою.

Мабуть, сестра відчувала щось недобре, ще коли не хотіла виходити за нього заміж. Осад від таких вчинків залишився у всієї нашої родини. Ми ніколи й уявити не могли, що людина, яку сприймаєш, як рідну, може так некрасиво вчинити.

You cannot copy content of this page