Вчора мені наснилося, що я читаю книгу і, в ній описувалося, як гуляю я по парку з одною досить інтелігентною і культурною на вигляд старенькою, і вона говорила мені про те, що якщо з 6 ранку до 2 години дня вона виходить на вулицю, то потім дуже довго не зможе повернутися назад додому, і, кожен новий ранок її щось тягне на вулицю.
Коли пройде кілька кроків і згорне за кут, вона кожен раз виявляється в зовсім незнайомій частині міста, і, в який бік вона б не пішла, у неї ні коли не виходить знайти дорогу назад додому.
Перехожі не можуть їй допомогти, тому що, побачивши її, закінчують свої справи і тікають в сторони, ніби згадали про щось дуже важливе. Якщо вона почне кричати їм, то вони її не зрозуміють. Машини ніколи не зупиняються на зупинках, автобуси проїжджають повз, і їх з часом стає менше.
Незабаром всі вулиці зовсім порожніють, тільки дуже далеко зрідка можна побачити якогось перехожого, але не можна добігти.
Її розповідь супроводжувалася дуже страшними картинками того, як вона одна ходить по незнайомим порожнім вулицях серед будинків і дерев, в місті, в якому, здається, саме повітря зупиняється і птахи зовсім не літають.
Вона сказала, що зрідка їй вдається зупинити автобус, який ще не встиг зникнути, і дуже швидко зайти в нього. Хоча всі люди відразу ж встають зі своїх місць і виходять на вулицю. Вона сідає і довго чекає відправлення, але автобус просто довго стоїть, а потім, дуже дивно, з нього виходить і сам водій.
Поки вона розмовляла про це, ми якось і опинилися в цьому самому автобусі. Мене переповнювало дивне почуття, хотілося їй допомогти. Я оглянув весь автобус і зауважив, що він абсолютно звичайний.
Хотів пролізти в кабіну, де сидів водій, але вона сказала, що вже намагалася робити це, але, схоже, автобус зовсім не можна завести. І тут я просто застиг і вийшов з автобуса і пішов кудись далі.
Сон продовжився, в ньому сталося ще купа всього різного, але про цю стареньку я вже не згадував. Як навіть той, кому вона наснилася, зовсім забув її, вона повністю канулася в небуття, з якого і народилася.
