– Чого сидите? Несіть конверти. Заодно подивимося, скільки подарували. – Ми вже все підрахували, мамо. Це ж наші гроші, нам подарували. – Хто сказав, що вони ваші? Ось усі чеки, поверніть борг! Скажіть дякую, що я ще свою працю не оцінила, хоч могла б

‐ Ромо, твоя мама наполягає на великому весіллі, але ми ж вирішили просто розписатися!

– Маму не переконати. Грошей вона дасть, вони з батьком усе сплатять. Ти згадуватимеш це весілля. Ще дякую скажеш.

– Мої теж пропонували, але ж я розумію, що їм і так важко. Може просто відмовитися від великої урочистості. А можна просто перенести, – накопичимо самі.

– Оленько, мама вже всім роздзвонила, практично запросила. Буде що згадати. Вона ж від щирого серця це робить.

Оля замислилась. Якщо батьки нареченого візьмуть оплату візьмуть на себе, то як почуватимуться її батьки? Нема у них великих грошей, а ще подарунок на весілля.

Просила ж без гостей, тільки найближчі. А потім з’ясувалося, що Романова мати зателефонувала її матері. Запропонувала скинутись на весілля.

Мати та батько Ольги підтримали:

– Сплатимо, позичимо, але сплатимо.

Запропонували й допомогу в організації, але Ірина Дмитрівна відмовилась.
***
Весілля було веселим. Не в ресторані, але у гарному кафе. Свекруха сама все влаштувала, звільнивши від клопоту нареченого та наречену. Гості залишились задоволеними. На другий день вона влаштувала шашлики у себе на подвір’ї будинку.

– Буде що згадати. Все пройшло весело, культурно і навіть чубанини не було. – Сказала Ірина Дмитрівна вранці на третій день, коли гостей вже не було.

– Дякую, мамо.

– Дякую, дякую. Де ваші подарунки, вірніше, подарункові гроші? Вже підрахували? Несіть все сюди. Я всі чеки зібрала, ось із кафе, ось на прикрашання зали, це тамада, я їй переказала з карти.

– Головне нічого не забути. На оренді машини ми заощадили, але за бензин треба. Другий день не забула, – овочі, м’ясо, чеки всі є.

Чим довше Ольга слухала, тим більше розуміла прагнення свекрухи сплатити весілля. Сплатила, а ще на весіллі всім хвалилася, що саме вона все організувала, сплатила.

Про батьків Ольги навіть не згадала. Натомість Ольга, коли їй дали слово, подякувала своїм батькам та свекрам за організацію весілля.

– Організувала все я, мій внесок значно більше. – Невдоволено тоді сказала свекруха серед своїх родичів.

– Чого сидите? Несіть конверти. Заодно подивимося, скільки подарували.

– Ми вже все підрахували, мамо. Ми хотіли… Це ж наші гроші, нам подарували.

– Хто сказав, що вони ваші? Я вам весілля організувала, але це не означає, що все безплатно. Ви б ще п’ять років збирали на нього. Ось усі чеки, поверніть борг! Скажіть дякую, що я ще свою працю не оцінила, хоч могла б.

– І навіщо тоді було це влаштовувати, мамо? Для рідні показна акція щедрості? Скільки?

Ольга мовчала, її батьки також вклалися. Рівно половину віддали з рук в руки Ірині Дмитрівні. Вона тоді їм теж показала усі чеки, усі витрати. Їм також треба все повернути?

– А моїм хтось поверне? Все було навпіл, – тихо сказала Ольга.

Її, напевно, ніхто не почув. Мати та син були зайняті суперечкою.

– Ромо, годі сперечатися! Весілля відбулося, поверніть гроші! Мені вони потрібні!

– Добре, рахуємо твої чеки. Ми віддамо.

– Давно б так, сперечатися він ще зі мною вирішив! Невдячні!

– Така сума? – Рома показав матері калькулятор.

– Так, все вірно.

– А тепер це ділимо навпіл. Твоя лише половина. Батьки Олі також брали участь в оплаті. Не сперечайся, мамо. Це так, я бачив усе! Ось твоя частина. Більше ми не винні. Оля, ми йдемо.

– Куди ж – вам ніде жити?

– Орендуємо квартиру.

– У вас є гроші?

– Досить. Проживемо на макаронах до заробітної плати. Нам ще батькам Ольги віддавати гроші.

– Я вам приготую продукти із собою, навіщо ж одні макарони.

– Ні, мамо, не треба! Це дуже дорого! Ми не можемо собі це дозволити.
***
Сімейне життя почалося в орендованій квартирі, з макаронами, картоплею та нестачею грошей. Молодята працювали, гроші відкладали.

Через два місяці вони поїхали до батьків Ольги у гості, а заразом віддати частину грошей за весілля.

– Які гроші? Ви що? Ми ж від щирого серця. Заберіть назад і купіть щось собі. Нічого нам не треба повертати. Щось ви схудли обидва. Працюєте багато, чи грошей не вистачає?

– Те й інше. Економимо.

– Не треба економити на собі. Харчуватися треба добре, не обов’язково дорого, але регулярно та повноцінно. Молоді ви ще – допоможемо чим можемо. А гроші заберіть.

Мати зібрала продукти: картоплю, овочі, м’яса небагато. Батько допоміг до автобуса донести.

– За м’ясом приїдете восени. А так, хоч щотижня раді бачити.
***
Роман майже всю дорогу їхав мовчки. Задумався.

– Мені так соромно за маму, – нарешті сказав він. – Твої батьки не взяли грошей, а й продуктів ще дали. І за них не попросять грошей, я впевнений.

– А ось з моєю матір’ю треба бути дуже уважним, щоб знову в історію не вляпатися. Нічого не бери в неї! Нічого!

Минуло два роки. Ольга наро дила сина. Перший день вдома. Свекруха притягла візок, ліжечко, ще дещо, а потім кинула на стіл чеки.

– Все найкраще.

– Нам не треба. Ми скоро переїжджаємо.

– Куди це ви зібралися?

– У нас буде своя квартира. У Ольги не стало бабусі, батьки вирішили віддати нам її квартиру. А ось усе це прибери.

– Ліжечко та візок у нас вже є, вони там, на тій квартирі. А чеки можеш пред’явити моїй сестрі, коли вона подарує тобі онука.

– Коли? Твоя сестра ще у школі вчиться. Я вам від щирого серця…

– І з чеками? У нас є все, мамо! Нам подарували, без чеків, від щирого серця. І на майбутнє – нашим дітям нічого не купуй. Ми самі.

Більше Ірина Дмитрівна не нав’язувала свої платні послуги. Може, вона й повторить цей фокус, але вже зі своєю дочкою, – бо з ними точно цей номер не прокотить, – вчені…

Що скажете про вчинок матері? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!