Досі не можу прийняти те, що сталося. Ніяк не наважуся поговорити хоча б із батьками. Я 15 років прожила у щасливому шлюбі, аж раптом дізналася – не все так просто.
Я виходила заміж по зову серця. Зустріла хорошого хлопця, покохала. Натякнула на родину і одразу отримала омріяну каблучку. Через рік вже ходила при надії.
У нас із чоловіком син. Назвали Микитась, він і спортом займається, і у навчанні добре все встигає. Татова і мамина гордість.
Коли він з’явився, то я з ним на руках день-у-день слухала одне й те саме. Нам вже й час за другою дитинкою. Ну це звичайно добре так говорити у теорії, чоловік же нічого не пережив фізично. То можна й другого вимагати. А я хотіла перерви.
А ще мені подобалася ідея однієї дитинки в родині. Це ж скільки всього дитині тоді можна дати. І матеріально, і банально уваги.
Я відчувала, що більше діток не хочу. Чоловік же заявив, що він розчарований. Йому здавалося, що зі мною вийде створити велику родину, а я перестаратися боюся і лінуюся. Хоч би як, але більше дітей у родині не стало. Я та мій жіночий лікар пильно слідкували, щоб не було сюрпризів.
Ми, я так вважаю прожили життя, хлопця виховали, вже майже підліток. І пара ми гарна, і заробити щось вийшло. Хоч я так і не вийшла на роботу із декрету, але чоловік завжди говорить, що все у нас спільне.
Але нещодавно трапилася між нами найважча розмова у житті. Чоловік сказав, що придбав дві квартири і буде їх оформлювати на двох жінок. Сказав, що вже має відкривати мені всі карти і казати, як є.
Ігор завжди добре заробляв і цінностно відчував, що має дати життя не одній дитині. Коли я довго не погоджувалася на наступну дитину у нього в житті з’явилися дівчата. Не одна, а багато. Він одразу казав, що хоче дитину. Тільки вже потів казав, що ані шлюбу не дасть, ані офіційно не визнає.
Так вийшло, що в очікуванні дитини опинилися одна за одною різні його коханки. Так у нього з’явилися позашлюбні дітки, обидві дівчинки, ще й погодки.
Він тримав обличчя у нашому шлюбі, як міг врегульовував ситуацію, що склалася, грошима. Цьогоріч він вирішив купити квартири, щоб донькам з матерями-одиначками було комфортніше і надійніше на майбутнє. І ще втомився приховувати усе.
Ігор сказав, що переоформлює діткам документи, визнає батьківство. А також купує ці трикляті квартири.
Я зрозуміла, що моє життя докорінно зміниться тепер у гірший бік. Він тепер хоче спокійно усім казати, що він батько трьох дітей. Можете уявити наскільки для мене це буде принизливо?
А ще він хоче розкидуватися своїми статками, хоча я завжди вважала, що все перейде синові.
Наша розмова вийшла холодною, я старанно стримувала свої емоції. Але наприкінці Ігор прямо таки дорікнув мені, що він завжди і хотів трійко діток і це тільки моя провина, що вони всі від різних матерів. Бо від мене більше нічого й не було потрібно, лише бути гарною матір’ю і дружиною.
Каже, що беріг мене, як міг. Але життя іде і, за його словами, він уже застарий прикидатися тим, ким він не є. І як тепер з цим жити далі?
