До 17 років у мене була проблема із зайвою вагою. Мій зріст 156 см, і я важила цілих 75 кілограмів. Зовнішність у мене симпатична, але через те, що я товста, мене постійно дражнили у школі. Ніхто не хотів дружити зі мною, у мене не було хлопця.
Я дуже страждала з цього приводу, але схуднути у мене не виходило. Може, це спадковість у мене така, тому що мама й тато теж мають зайву вагу. Але вони якось не дуже хвилюються з цього приводу, і мені радили так робити. Мама говорила, що у людині цінують не зовнішність, а вчинки. Але я так не думала, і час показав, що я маю рацію.
До 20 років мені вдалося скинути вагу, і стати хоч і не такою стрункою, як колишні однокласниці, але все ж таки привабливішою. Я зустріла хлопця і це стало ще одним стимулом для роботи над собою. Я була щаслива, коли він запропонував руку і серце, і за рік у нас народилася чудова донька.
Чоловік просто обожнював мене та дочку, але через деякий час усе змінилося. Він перестав робити мені компліменти, говорити слова кохання, і чому, ви думаєте, відбулася така зміна? Так, я після пологів стала стрімко набирати, і коли дитині виповнився рік, я вже важила 87 кілограмів.
Чоловік робив мені постійно зауваження, особливо під час їжі, став контролювати та коментувати, як я їм. Стало ще гірше, я завжди ходила напівголодна та їла, коли він не бачив. Я втратила контроль, оскільки часто доводилося з’їсти швидко звичайний шматок хліба з молоком або чаєм, доки він не бачить.
Чоловік не тільки не підтримує мене, ще й не допомагає, якось впоратися із зайвою вагою. Навіть нещодавно сказав, що йому соромно перед друзями за мене. Сказав: “У всіх дружини, як дівчатка, одна ти, така”.
Я розумію, що він має рацію, тільки забути його слова не зможу ніколи. Вирішила ходити в басейн, але тепер хочу схуднути лише для себе, а не для чоловіка.