Познайомились ми у колі друзів. Спочатку мій майбутній чоловік дуже гарно доглядав, дарував квіти, запрошував у кіно та кафе. Кілька разів ми з ним їздили відпочивати. На той момент я вважала, що мені дуже пощастило у житті.
Одружилися ми після двох років зустрічей, бо я вже була в положенні донькою. Наші батьки допомогли нам купити однокімнатну квартиру.
Проблеми розпочалися після того, як з’явилася донька. Чоловіка дратували її крики, розвішані повсюди пелюшки. Він дуже ревнував мене до неї. Не дозволяв носити її на руках, заколисувати.
Мені чомусь здавалося це милим, він поводився як велика дитина.
Через два роки я знову була при надії, і у нас з’явився син. Можливо через те, що ми всі тулилися в одній кімнаті, чоловік часто кричав на мене, іноді міг підняти руку.
Його дратувало абсолютно все: діти, мій зовнішній вигляд, тіснота. Але жодних дій, щоб покращити наші житлові умови, він робити не хотів.
Коли синові виповнилося два роки, я вирішила віддати дітей у садок, та вийти на роботу. До цього часу життя стало просто нестерпним. Чоловік почав пити і, навіть, кричати на малюків. Я вирішила, що почну заробляти гроші, та піду з дітьми на орендовану квартиру.
На роботі я познайомилася з молодим, привабливим співробітником. Він проводжає мене, пригощає всякими смаколиками в обідню перерву. Мені стало все важче та важче повертатися додому.
На роботі я почуваюся потрібною. До мене добре ставляться колеги та начальство, є людина, яка мені подобається. Вдома ж чекав чоловік з постійними претензіями, та домашній клопіт. Це все стало мені в тягар.
Після чергового скандалу я все ж таки набралася сміливості, та пішла з дітьми на квартиру. Батьки бачили, що відбувається у мене в сім’ї, й пообіцяли допомагати.
Якось увечері мій чоловік забрав дітей із садка, та відвів їх до своїх батьків. Коли я прийшла забрати малечу, мені їх просто не віддали.
З-за дверей на мене сипалися різні образи та звинувачення. Чоловік і свекруха мене звинувачували в розпусній поведінці, нелюбові до чоловіка. На їхню думку, я маю сидіти вдома з дітьми, займатися домашніми справами, та терпіти приниження чоловіка.
Мені треба його підтримувати, а не залишати напризволяще. Мої донька та син у батьків чоловіка перебувають уже понад місяць. Чоловік погрожує подати на розлучення, забрати дітей і змусити мене виплачувати аліменти.
Я плачу щовечора, у мене почалися проблеми зі здоров’ям. Десь у глибині душі я розумію, що він просто злиться на мене. Згодом він віддасть дітей, коли награється у покинутого та скривдженого.
Його батьки добре ставляться до малюків, але вони старенькі і їм буде важко. Але на все потрібен час. Де набратися сил, щоб все це витримати, просто не знаю. Що робити?