Марія та Григорій дивилися серіал. Григорій, як дуже часто бувало, вже засинав, а його дружина в’язала грілку на чайник для заварювання. Іноді вона знаходила час для такої домашньої творчості.
Під фільм добре в’язати. Невеликі дрібнички завжди виходили красиві та неповторні. Багато вона просто роздарувала родичам. Банні мочалки у формі звірят, грілки на чайники, підставки та серветки.
Все, що вона сама могла придумати або знайти в інтернеті. Нещодавно вона в’язала фігури для оздоблення саду. Їх можна було повісити на дерево, або навіть натягнути на старе відро.
За бажання і в лазню з ними можна йти, матеріал, як на мочалках, їм і дощ не страшний. Влітку на клумбі з чорнобривцями розташовувалися дві такі жаби, а на старій яблуні висіла сова.
Нині вони зимували у теплиці. Марія вже думала чим урізноманітнити її зоопарк до літа. Дзвінок телефону пролунав рівно о дев’ятій вечора.
– Марусю, не спите ще? У мене до тебе справа. Привіт, сестро.
Так її завжди вітав лише брат, спочатку про справу, потім привіт. Що від нього чекати після цього, завжди було загадкою. Знову черговий проєкт, чи допомога безпритульним тваринам.
На черговий проєкт потрібні гроші, а тварина обов’язково була хвора. Три роки тому в сім’ї Марії та Григорія з’явився старий Бім дворняга. Його Олександр знайшов на дачах.
Ходячий скелет жебракував біля дороги та всіх боявся. Сашко, знаючи про жалісливість сестри, одразу привіз його до неї.
Виходили, вилікували, грошей пішло чимало, але охоронець вийшов чудовий. На чужих голос подавав, кішок сторонніх, які розривали грядки за своєю нуждою, і близько не підпускав. З Бімом пощастило.
– Сашко, привіт. Що знову сталося? Собака є, кіт, чоловік, – грошей у борг немає.
– Не вгадала! Грошей не треба, собак нема. Є папуга, що говорить.
– Що? Ні!
– Вибач, це жарт. Питання інше. Пам’ятаєш ювілей батька? Добре посиділи. Ти ж пам’ятаєш, що в мене за тиждень теж ювілей?
– Хочу покликати всіх, хто там був. Рідня ж. Ну ще кілька своїх друзів із дружинами, лише десять людей додасться. Ти як, підтримуєш?
– Твоє свято, тобі й вирішувати.
– Дякую, я знав! – Зрадів Сашка. – Тоді Анька продукти закупить та до тебе приїде.
– Навіщо?
– Готувати ж треба. І ще! Не всі зможуть увечері поїхати, треба спальні місця знайти. Я привезу два матраци, і ще щось треба вигадати. Ми залишимося, батьки, та гості деякі. Не повертатися ж нам уночі з передмістя додому.
– Стоп! Чому твій день народження має бути в нашому будинку?
– Так ювілей же! Народу багато. Ми ж добре посиділи на ювілеї батька. Усім сподобалося.
– Ювілей тата був улітку, столи ми ставили на вулиці, гості всі роз’їхалися, окрім вас та батьків. Було п’ятнадцять людей, а ти вже двадцять п’ять нарахував!
– По будинку в мене ніхто не ходив, а тут зовсім сторонні для мене люди будуть цілий вечір у хаті. Мені це навіщо? У мене все на своїх місцях, я міняти нічого не збираюся!
– Маріє, у тебе ж великий будинок! Тобі шкода для брата?
– Можна все влаштувати у кафе.
– Усі хочуть у сільському будинку.
– Тоді винайми будинок. Там і приготують і приберуть. Я не наймалася прибирати після твоїх гостей і мити після них унітаз. Двадцять п’ять людей на один санвузол.
– Та не всі ж вони разом туди кинуться.
– А це й не обов’язково разом. Мені не потрібні у нашому будинку не тверезі незнайомі особи. Та й рідня не вся ідеальна.
– Наш з тобою дядечко тоді цілий вечір удобрював клумбу за будинком, а зараз хаті він мені поливатиме? А наша двоюрідна сестра вкрала в’язаного зайця з лазні.
– Мочалка була не нова, але могла б спитати, я б зв’язала їй. Мені не шкода, але… У нашу хату ніхто не ввійде. Скористайтеся моєю пропозицією винайняти будинок або кафе. А ще є ваша квартира.
– У квартирі не можна, там сусіди скаржитися будуть та й місця мало. А тут село.
– Зараз зима, на вулиці столи не поставиш, але й улітку я більше не погоджусь приймати стільки чужих гостей.
– Чужих? Це ж рідня!
– Рідні, але гості не мої, а іменинника. Все, розмова закінчена! Можу допомогти у пошуках будинку чи кафе. Виріши та подзвони.
– Я навіть можу допомогти у приготуванні твоїй дружині, але не на моїй території. Подарунок від нас буде добрий, допоможе тобі сплатити оренду.
– Переконала. Ми хотіли заощадити. Тоді ж добре посиділи.
– Добре вам, а я потім усе розгрібала! А ви всі спали!
***
Олександр винайняв будинок на дві доби. Свято було веселим. Усі були задоволені.
– Дякую, сестричко, за подарунок. Не чекав.
– У тебе ж ювілей, п’ятдесят раз у житті буває.
– Раз. От би до ста дожити.
– А ти живи, відсвяткуємо.
Брат і сестра засміялися та обійнялися. Як кажуть, – добре все, що добре закінчується…
Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!
