Ліда чекала у гості маму. Та обіцяла заїхати, подивитися на її нову квартиру. Ліда та Стас переїхали тиждень тому. До цього вони жили із бабусею Стаса.
Збирали, заощаджували, – і ось мрія збулася. Окрема квартира, три кімнати. Хоч і в іпотеку, але з платежами впораються, навіть, якщо Ліда піде в декрет. Та й бабуся Стаса обіцяла допомагати з майбутніми дітьми.
– Як буду жива, то допоможу, а на той світ мені ще рано. Стаса, як сина виховувала, а тепер онуків чекатиму. Дивишся і до наступного покоління доживу.
– Моя мати до ста двох дожила, не лежала, не повзала, до останнього читала без окулярів. Розумна жінка була, хоч і не освічена. А ви одразу велику квартиру беріть, впораєтеся, дітям простір потрібен.
***
‐ Мамо, проходь. Дивись. Ще не всю обставили, але це згодом. Це наша спальня, тут буде дитяча, кухня велика. А лоджія – просто мрія. Меблів ще не вистачає, поки тільки кухню обставили і купили ліжко.
– Просторо, кухня гарна. І взагалі планування дуже зручне, кімнати роздільні. Молодець, дочко. Все нове, блищить, сяє. А у Василька друга дитина скоро буде. Знову хлопчик.
– Мамо, я знаю. Скоро у вас другий онук буде. І в нас також скоро буде. Від Василя не відставатимемо, на одному не зупинимося.
– Ти при надії?
– Поки що ні.
– Слава богу. У вас іпотека, краще виплатити, а потім про дітей думати.
– Мамо, іпотека на двадцять років. Нам чекати? Ти про що?
– Трохи можна й зачекати. Швидше виплатіть.
– Дивна ти, мамо. Вася без квартири, другого чекають, а ми у своїй квартирі чекати повинні.
– Мусите почекати. Швидше впораєтеся. Ми тут порадилися з батьком, і вирішили, як вам краще вчинити.
– Ось як! І тато сказав своє слово?
Слова батькові не давали ніколи. “Ми порадилися з батьком” означало, що вирішила мати.
– Сказав, сказав. Купили, обставили небагато, а тепер назад до бабусі переїжджайте. Вася поживе в цій квартирі, а ви поки що свою іпотеку платити будете. Працювати вам треба, а не про дітей думати. А в них дітки підростуть, може й самі потім впораються.
– Чудовий план, мамо! А ти про кого більше думаєш? Про Васю? Працювати треба Василю! Квартира наша, і тут ніхто не житиме окрім нашої родини. А діти у нас будуть, скоро будуть!
– Ні! Ти не розумієш! Діти – це велика відповідальність. Я пропоную найкращий варіант. Діти Василя виростуть, а потім і ваші. Усім так буде простіше.
– Мамо, ти взагалі про що думаєш? Вася житиме в нашій квартирі, новій! Як тобі це спало на думку? Ти приїхала для цього?
– Я думала ти нарешті порадіти за дочку вирішила, а в тебе знову на першому місці Вася! Тож нехай вони живуть у вашій квартирі, а ви до бабусі. І Василю допоможете і грошей назбираєте йому. Чудовий варіант!
– Ви молоді, вам треба працювати.
– А ми й працюємо! Добре працюємо. У вас не просимо, але й Василю не дамо! Все!
– Так, значить? А я хотіла написати заповіт, але тепер бачу, що ти не достойна.
– Я на інше й не чекала, тому ми працюємо. Це Вася чекає. А заповіт мені не потрібний. До речі, квартира не твоя, а батькова. Тож ти заповіт написати ніяк не зможеш.
– Батько напише. Я скажу – напише.
– Мамо, ти вирішуй за себе. Ти все життя вирішуєш за всіх нас. За мене не треба приймати рішення, я сама впораюсь!
– Відбилася ти від родини.
– Нехай буде так, але в мене тепер своя сім’я, поки що маленька, але своя. А у тебе є Вася!
– Ну і сиди у своїй квартирі. Нехай тобі буде соромно, що братові допомогти не захотіла. Хіба так я тебе виховувала?
– Не так! Звісно не так. Все діставалося Васі! Вася старший, Вася чоловік, Вася… А мені його старі футболки, телефон його, та й усе інше.
– Вибір між новою сукнею та костюмом для Васі завжди був очевидний. А тепер Васі нову квартиру нашим коштом? Чудово! Все, мамо, подивилася квартиру і вистачить.
***
У Ліди та Стаса через рік з’явився син. Бабуся Стаса була дуже рада, допомагала. Мати Ліди приїхала лише на виписку, сухо привітала й поїхала. У неї ж є син Вася, та й онуки там улюблені!
Ну нічого, – на віку, як на довгій ниві! Побачимо, як Вася батькам склянку води піднесе…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
