Нашій сім’ї 7 років. Ми з чоловіком маємо двох чудових синів. Мені 24, чоловіку 32 роки. Почну з того, що рік тому не стало свекрухи, але ми з нею дуже конфліктували.
Чоловік просив, щоб я мовчала у таких випадках, не відповідала, навіть якщо я права, щоб терпіла її вибрики. Але через молодість, у мене просто не виходило не реагувати на її закиди і втручання в нашу сім’ю.
І тепер, через рік, він заявив, що це я винна, у тому що сталося з його матір’ю (батька також не стало 8 років тому). Мовляв, це я довела її конфліктами. Коханий вирішив, що не може більше зі мною жити через це, хоча буквально тиждень тому ми ще обговорювали: куди поїдемо влітку та ремонт дитячої.
За весь рік ми майже не сварилися, чоловік завжди казав, що ми з дітьми сенс його життя і він ніколи нас не залишить, аби я була вірна та підтримувала його. Нагадую йому про це, а він відповідає, що намагався все забути, проте чомусь не виходить, особливо в цьому будинку все нагадує йому про матір.
Після тривалих розмов чоловік вирішив, що накопичить нам на квартиру і ми розлучимося через пів року, а зараз він повинен виїхати до іншого міста (він і раніше їхав на кілька місяців). Раніше, коли у таких випадках я завжди відчувала зв’язок. А зараз він став чужим, холодним, розмовляє нормально, проте не підійде, не обійме.
Боюся, якщо він поїде, ми назавжди втратимо одне одного. А може, так буде краще? Далеко від родини засумує, передумає? Але він говорить, що його ніхто не переконає і все.
У глибині душі я не можу повірити в те, що він мене розлюбив, з іншого боку, він так холодно і спокійно говорить про це. Між нами інших конфліктів немає, дітей дуже любить. Я зовсім знесилена.
Як із ним говорити? Я шалено люблю чоловіка, навіть не уявляю, що буде, якщо він і справді вирішиться, мене навіть сама можливість такого сценарію, вбиває. Чи можливо врятувати шлюб у нашій ситуації? Що я можу зробити? До психолога він не піде.
