Біль. Наскільки різною вона буває, як сильно ми її боїмося, як багато в житті ми втрачаємо, боячись випробувати її. Біль фізична. Ще з дитинства вона заподіює нам муки і страждання: впавши з велосипеда, ми плакали, опіки, садна, переломи – все це сльози у слабких, терпіння – у сильних.
З віком приходить біль душевна – образа за погану оцінку, перше кохання, втрата близької людини, незатребуваність.
Біль фізична і душевна відрізняються, і друга – набагато страшніше першої. Всі так живуть.
Але що буває з людиною, коли вона перестає відчувати біль? Ні страху, ні інстинкту самозбереження.
Ти не боїшся. Якщо ти не боїшся фізичного болю – тебе назвуть мазохістом, а якщо душевної – психічно хворим.
Жити і не боятися – це найпрекрасніше почуття в житті, але і одночасно найстрашніше.
Особливо для жінок, саму суть яких має на увазі емоції. Жінка, яка не відчуває страху – одночасно має найпотужнішу і слабку зброю. У неї згодом відключається почуття жалості до себе та інших. У неї немає питання – що ж буде далі?
Немає страху перед погрозами. І немає мети існування. Вона – робот.
Якщо жінці нічого втрачати – вона найкращий співробітник і найцінніша зброя в досягненні поставлених перед нею завдань.
До певного моменту, поки не виникне питання: навіщо? Навіщо це все і куди веде? «Є мета – немає перешкод» – це так, але чи не завищена ціна?
Вона звикла все робити, бути роботом, виконувати – і вона буде думати над питанням «навіщо» довго, але так і не скаже. А потім …
Потім краще вам не перебувати поруч з нею. Вона зрозуміє, що витратила на «життя без болю» занадто багато часу. І ніхто, навіть вона сама, не знає, наскільки далеко її заверне. Але це все потім.
Життя без болю зараз: прекрасне. Без сліз, без туги, без любові, без жалю. Є день – є їжа. Не буває нездійсненних завдань – може не вистачити докладених зусиль. Немає слова «не можу», є вираз «так, звичайно – я зроблю». І всі це скоро почнуть сприймати як належне. Але сьогодні, для себе, ти знаєш – з кожним завданням ти стаєш сильнішою.
