– Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? – Запитала чоловіка Алла, стоячи біля плити.
Вона з вечора варила на швидку руку курячий суп на завтра. Свекруха вже у віці, а невістка у декреті, вона й так нічого не встигає.
– Ну ти і придумала, та я чекаю не дочекаюся п’ятниці, щоб скоріше з дому поїхати, і хоч пару днів спокійно провести та відпочити, – обурився чоловік, допиваючи чай.
– У твоєї мами в суботу день народження, вона образиться, якщо ми поїдемо.
– Припини, вона така стала дріб’язкова і вибаглива, то холодний чай, то її білизну випрали разом з чиїмось рушником, то ще щось.
– Вона вже не пам’ятає нічого, їй навіть краще, коли менше народу вдома, – переконував Аллу Олексій. – І взагалі, вона сама говорила, що настав час їй уже й на той світ, щоб кімнату правнукам звільнити, а то нам тісно.
– І що для неї тепер день народження – не свято, у її віці це лише сумне нагадування про вік. Та й подарунки їй не потрібні, у неї все є і більше нічого їй не треба!
– Ти думаєш? – Засумнівалася Алла, але Олексій твердо сказав, – це моя мати, я її характер знаю, ти наготуєш всього, а вона і за стіл не сяде, тільки сама засмутишся …
***
Здавалося, ще зовсім недавно жили Алла та Олексій у великій трикімнатній квартирі з донькою та сином, і всім місця вистачало. Але діти так швидко ростуть. Донька Поліна закохалася і перед фактом їх поставила – вона при надії, і виходить заміж.
Майбутній зять Кирило був звичайним хлопцем, після коледжу в автосервісі працював. І жив із батьками у тісній двушці. Ось тоді мати Олексія, і запропонувала:
– Сумно мені одній без твого батька тут жити, хай Полінка з Кирилом у мою квартиру йдуть, справа молода, діти підуть. А я до сина та до невістки ближче, мені й кімнатки вистачить.
Свекруха Алли тоді була ще дуже бадьора у свої сімдесят п’ять, хоч і жартувала:
– У нас у роду довгожителів немає, до вісімдесяти ніхто не доживав.
І вона готувала і прала на всю сім’ю, та ще й з молодшим Дімкою займалася, бухгалтером раніше працювала, з математикою в ладах була…
Але минуло ще дванадцять років, уже й син молодший дружину привів у будинок. Діма з Наталкою поки що збирають на перший внесок, тому вирішили на орендовану не йти, що гроші витрачати.
А невдовзі й у них дочка з’явилася, Сашенька. Та й у Поліни з Кирилом уже двоє синів – Денис та Віталік…
А Маргарита Іванівна здавати почала, спочатку у спільних розмовах почала більше мовчати. Потім і зовсім часто одна сиділа у своїй кімнаті, щоб не мішати під ногами.
***
Тепер на дачу на вихідні Алла з Льошою тікали не лише влітку, а й узимку. Цілий тиждень вони крутилися на роботі, а ввечері Алла частенько забирала до себе у кімнату маленьку Сашу, щоб невістка хоч трохи зітхнула.
Адже Дмитро орав понаднормово, щоб швидше накопичити на квартиру…
***
Поїхали вони в суботу рано-вранці, заздалегідь склавши продукти, щоб не витрачати час на магазини. Пічку топити доведеться довго, а хотілося і на лижах покататися, і шашлики посмажити, – загалом, добре відпочити перед новим робочим тижнем…
– Ти до матері перед від’їздом не заходив привітати? – знову спитала Алла.
– Та що ти пристала з матір’ю, у неї двері були зачинені, вона спить постійно, – сердився Олексій, – Не говори краще під руку, бачиш, сніг повалив, нам би скоріше доїхати до дачі.
Але скоріше не вийшло, спочатку почалися затори, потім велика дорожня пригода всю дорогу перегородила, та ще й на додаток Олексій наїхав на якийсь уламок, і шину проколов.
– Не ладиться нічого, може й справді сьогодні не їхати, там мабуть все снігом завалило, чистити будемо до вечора, – бурчав Олексій, замінюючи колесо закляклими від холоду руками.
А, сівши за кермо, вирішив остаточно,
– Повертаємо назад, видно сьогодні і справді їхати не варто, ти маєш рацію, з матір’ю треба було залишатися…
Дорогою назад знову про матір розмовляли.
– А пам’ятаєш, батько твій мамі завжди дарував гвоздики та цукерки у невеликій коробочці? І завжди казав їй, – найкращій дружині та мамі. А вона така була щаслива та горда, – любив він її.
– Ну що робити, батька вже немає, а мати зовсім стара стала, і вибаглива, їй тепер все не в радість, – все ще сердився, що не вдалося поїхати, Олексій.
– Льоша, раз ми не поїхали, давай у квітковий магазин заїдемо по дорозі, гаразд? – задумливо запропонувала Алла.
– Знову вигадуєш зайве, – бурчав Олексій, – кажу ж, їй уже нічого не треба, не в радість!
Але в квітковий вони заїхали, і в кондитерську теж…
***
Маргарита Іванівна прокинулася рано, о четвертій ранку, але вирішила не вставати, щоб не заважати.
– Мати казала, я рано вранці народилася, от і вітаю тебе, Ритулю, дожила ти до вісімдесяти восьми років. І навіщо тільки живу я так довго?
– Хоч би забрав ти мене швидше до себе, Аркадію, погано мені без тебе на цьому світі, – думала вона, лежачи на вузенькому ліжку.
Вона чула, як син із невісткою збиралися, та сподівалася, що син загляне. Але невдовзі двері грюкнули – вони поїхали, і Маргарита Іванівна безсило заплакала.
– А що я плачу, сама казала, що мені нічого не треба, хоч сподівалася, що вони вмовляти стануть. Звісно, набридло їм моє невдоволення, а як мені бути задоволеною, коли я була завжди головною, а тепер на руїну перетворилася? – подумала Маргарита Іванівна, і дрібні старечі сльози покотилися по її зморшкуватим щокам.
Але, зовсім несподівано, через годину в її кімнату постукали, і увійшли онук Діма та його дружина Наташа із Сашою на руках,
– Бабусю, а ми тебе привітати прийшли. Наташа придумала тобі сукню домашню нову подарувати, приміряй, будь ласка, – сказав Діма, побоюючись, що бабуся відмовиться.
Але тут втрутилася Наталка,
– Це ми з Сашею вибирали, щоб у вас був гарний настрій, з днем народження, Маргарито Іванівно! І дякую вам за Дмитра!
– Він мені розповідав, як ви його завжди вислуховували і перед батьками захищали, – від душі привітала Наталка, і запропонувала, – а можна я вам ще волосся покладу, і з Сашою на руках сфотографую.
– Це ж так важливо – правнучка та прабабуся, ні в кого з моїх друзів такого немає, щоб одразу чотири покоління разом жили, – це дуже круто!
Ці слова та подарунок зворушили Маргариту Іванівну, і вона, майже, як раніше, досить бадьоро відповіла,
– А й справді, давай, Наташенько, наостанок причепурюся, – хоч фото хороше залишиться…
Коли зайшли Поліна та Кирило з хлопчиками, бабуся Рита була вже ошатна і посміхалася.
– Ого, бабусю, яка ти гарна, – захопилася Поліна, а Кирило з повагою на неї подивився.
– Оце так! Вчись, Полінко, як треба виглядати. А Поліна вам тортик спекла зі знаками нескінченності – 88 років,- це супер!
Правнуки Денис та Віталік її розцілували, і стали навперебій вітати, доки дорослі стіл святковий накривали…
Раптом двері квартири відчинилися, і увійшли Олексій з Аллою.
– Мамо, з днем народження, це тобі, як раніше, – і він простяг їй букет яскраво-червоних гвоздик, і дві коробочки цукерок помадки, – додавши здивовано,
– Мамо, ти сьогодні така гарна, – ти найкраща мама, бабуся і прабабуся! З днем народження тебе, і вибач, що ми мало не поїхали.
Маргарита Іванівна дожила до дев’яносто одного року. Вона додала Дімі та Наталці на квартиру грошей, сказавши:
– На похорон накопичувала, та так довго живу, що тут занадто багато.
І ще, після цього чудового дня народження, вона припинила на близьких ображатися, – адже ніхто не винен, що вона стала така стара.
Маргарита Іванівна була по справжньому щасливою, – бо у неї стільки рідних поруч…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримуйте автора вподобайками!
