Цього року сказала дітям, щоби не приїжджали до мене на Великдень, адже вже немає здоров’я готуватися до свята

Коли зима відносно тепла, за нею часто слідує довга і холодна весна. Так було й цього разу. Валентина Валеріївна це добре знала.

Її суглоби кричали жінці про погану погоду за вікном, навіть коли сама вона знаходилася у відносно теплому ліжку. Батареї працювали абияк: економія важлива. Так що думки її витали далеко від прийдешнього свята Великодня.

Потрібно було поговорити з дітьми та попросити їх не приїжджати. Кому хочеться дивитися на стареньку матір у такому стані? Тим більше, привозити онуків. Це ж некомфортно.

Та й святкового настрою немає. Потрібно помаленьку одужувати, а потім, можливо, тихо відзначити з двома жінками по сусідству. Вони теж самотні пенсіонерки, проти не будуть.

Зі старшим сином розмова була коротка. Він же зараз великий начальник, ділова людина. Йому взагалі ніколи їздити з обласного центру до села. А тут ще й привід відмовитись є.

Ну та гаразд, він справді багато працює, що тут поробиш. Добре хоч допомагає фінансово. Жаль тільки, що навідується нечасто, тільки в рідкісних, можна сказати, крайніх випадках.

Молодша дочка – навпаки. Все ніяк не хотіла класти слухавку. Все розповідала про чоловіка, дітей. Має трьох маленьких дітей. Вдома сидить із ними і нечасто виходить подихати свіжим повітрям.

Тож її життя теж солодким не назвеш: вічно за прибиранням, пранням, прасуванням. Цілком залежить від чоловіка. Та й діти, самі знаєте, за ними потрібне око та око, не розслабишся.

Проте діти Валентини Валеріївни не наполягали на тому, щоб їхня мама їх приймала. Вони тільки роздали купу порад щодо того, як треба поводитися, якщо нездужає. Дали кілька рецептів «чудодійних» відварів, «які тебе точно поставлять на ноги», та на цьому, насправді, все. Такий нині час. Ні на що не вистачає сили.

Добре хоч найліпший друг тут. Великий, ситий і дуже лагідний сірий кіт. Він любив бабу Валю і постійно був поруч. Часто коти в селі не хочуть сидіти вдома і тільки іноді приходять до хати, якщо на вулиці дуже холодно або зовсім зголодніли.

Але кіт Валентини Валеріївни був не такий. Він був домосід, мурлика та справжній джентльмен: у своїх справах ходив надвір. А так вважав за краще компанію своєї господині.

Було зрозуміло, що ні про який похід до церкви для освячення всього потрібного мови не могло бути. Тож свій день Валентина Валеріївна провела як завжди: трохи роботи вдома, перегляд старенького телевізора та читання. Добре, окуляри поки що справлялися. Тож для цього хобі мала всі можливості.

На ранок пенсіонерка була теж не в дусі. Хотілося якогось свята, але життя таке, що не завжди дає нам тільки добре. Встала, вмилася, поговорила з котом.

Він дивився на господарку своїми величезними круглими очима і, здавалося, все розумів. Навіть не нявкав, просто слухав. Він взагалі поводився тихо, у тому числі коли приходив час його годувати. Розумничок.

За кілька годин у дворі почувся шум автомобілів та голоси людей.

«До сусідів прийшли родичі. Ну нічого. Натомість наступного року відсвяткую,» – подумала жінка. Так буває.

Але шум все посилювався, і, нарешті, у двері постукали.

«Не може бути», — тільки встигла подумати спантеличена пенсіонерка. Але все було саме так.

За порогом її зустрічали знайомі обличчя. Тут були всі: і син із донькою. Онуки, зять, невістка. Усі веселі, щасливі. З якимись сумками. Сміються, просять їх впустити.

Зайшли до хати. І почали діставати із сумок частування. Все святкове, свіже. Готувати не треба, став на стіл та святкуй. Виявилося, що вони в церкву встигли сходити, а потім вирішили всі разом поїхати до Валентини Валеріївни. Купили дорогою одноразовий посуд, ще всякої нісенітниці по господарству, щоб нічого мити не довелося. І ось навідалися. Для старої жінки це був приємний та дуже несподіваний подарунок. Вона навіть трохи заплакала від подиву. Родичі розповідали новини, розпитували, як бабуся поживає. Було якось по-сімейному тепло та затишно.

Незважаючи на те, що опалення так нормально і не включили. Але того дня холодно не було. Це було справжнісіньке свято, якого в їхньої сім’ї не було вже дуже давно.

You cannot copy content of this page