– Це просто чергове відрядження. Ти чому так засмутилася? – Запитав Михайло, ласкаво мене обіймаючи.
– Та не знаю, просто передчуття якесь погане з’явилося. Але це, мабуть, звичайне хвилювання. Адже я думала, що ти вдома відзначиш свій день народження, готувалася.
– Ну, ми відзначимо його після. Та й скільки ще днів народження попереду!
Я з сумом усміхнулася та кивнула. Мені було тепло та затишно в обіймах чоловіка. Коли я виходила заміж, то не думала, що так прив’яжуся до нього.
Я боялася, що ніколи в житті не зможу полюбити після того, як одного разу мені розбили серце, але тепер я любила… І була щаслива!
Я встала раніше, щоб провести чоловіка, а коли він пішов, почала наводити в будинку чистоту. Мені не було чим зайнятися в суботу, та й зустрітися ні з ким, тому що подруга поїхала у відпустку, а крім неї, не було з ким пройтися торговими центрами, або попліткувати.
Закінчивши із прибиранням, я зателефонувала мамі, щоб дізнатися, як вони з батьком поживають.
– Та все добре! Я ось пиріжки смажу, твої улюблені, з капусткою! – Почала дражнитися мама. – Сідай на електричку та приїдь. Будеш у нас до завтрашнього вечора.
Я подивилася на годинник і замислилась. Часу було ще достатньо, а я не знала, як ще можна заповнити день.
Серіали дивитися не було жодного бажання, а займатися роботою вдома, та продовжувати дизайн ландшафту, не хотілося. Я тяжко зітхнула і посміхнулася.
– Умовила! Не можу я відмовитись від твоїх пирогів з капустою, мамо! Ти знаєш, чим мене зачепити.
Я подивилася розклад електричок і почала збиратися. Чоловік зателефонував, коли я вийшла із метро. Він сказав, що доїхав добре і вже встиг розміститися у готелі.
– А в тебе як справи? Чую шум, кудись вирішила піти розвіятися? – з тонкими нотками ревнощів у голосі спитав він.
– Я до батьків поїхала. Ось уже до станції йду. Нема до кого ревнувати. Якщо тільки до Мурзика, він у нас завидний мужик!
Встигнувши купити квиток до приходу електрички, я увійшла у вагон і навіть примудрилася зайняти містечко, яким була змушена поступитися вже через кілька станцій, бо сидіти, коли бабусі стоять, мені було соромно.
Хоч бабусі ці, навантажені рюкзаками з дачними дарами, могли легко дати фору молоді.
Простоявши близько години, я нарешті вийшла на потрібній станції, й пішла на автобусну зупинку. Я трохи втомилася і вже почала думати, чи варто їхати саме зараз.
Могла б просто розтягнутися на ліжку, та почитати книжку. Але я давно не бачилася з батьками й мала їх відвідати. Заспокоївшись, я сіла у рейсовий автобус, який їхав до селища батьків.
– Ого! Які люди! – Почула я голос, від якого всередині розігрався крижаний холод. На сидіння поруч зі мною сів чоловік, від якого пахнуло до болю знайомим парфумом після гоління.
– Привіт, Олександро! Так давно не бачились! Повірити навіть не можу, що це ти!
– Вітю, – видихнула я, намагаючись упоратися з хвилюванням, яке охопило в ту секунду, коли я почула його голос.
Я була закохана у Віктора років із п’ятнадцяти, а після того, як закінчила школу, він звернув на мене увагу.
Ми почали зустрічатися і все літо провели разом. Але потім мені потрібно було їхати до столиці, бо я пройшла на бюджет в університеті, а Віктор сказав, що піде служити за контрактом.
Ми провели разом шикарну ніч у наметі на березі озера, особливу для мене ніч. Вранці, коли я запитала, чи буде він мені телефонувати, Віктор посміхнувся.
– Навіщо?
Його питання вибило все повітря з моїх легень.
Я відкривала рота і знову його закрила. У нас із Віктором були стосунки, але ніхто нікому нічого не обіцяв.
– А для тебе нічого не означають наші стосунки? – З образою в голосі запитала я.
– Ну ти ж, сподіваюся, не така, як усі решта дівчат, і не почнеш говорити, як сильно шкодуєш про те, що в нас було? Нам було класно!
– Це літо просто чудове, і я ніколи не забуду наші зустрічі, але на цьому можна поставити крапку. У мене там своє життя буде.
– Зберігати тобі вірність не вийде – природа, що вже вдієш. Я буду зустрічатися з дівчатами, тому, навіщо підтримувати зв’язок? Ні, ну якщо тобі так буде легше, ти можеш дзвонити мені.
– Дякую! Не буду … – видавила з себе я, і поки сльози не покотилися з очей, зібралася піти. Але Віктор перехопив мене за руку і змусив подивитися на нього.
– Так і думав, що ти така сама, як і всі! Вже слізьми вмиваєшся! Усі ви баби однакові! Я тобі нічого не обіцяв! І я тебе реально любив, але ти зараз все добре знищуєш своїми шмарклями.
Я вирвала руку і втекла. Віктор мав рацію в одному – він нічого мені не обіцяв і не будував планів на майбутнє.
І ось тепер він сидів поруч, а я відчувала всередині тривогу, бо перше кохання нагадало про себе потужним поштовхом у груди.
– Як життя? Щаслива зараз?
– Щаслива, – відповіла я, відводячи погляд у вікно.
– А я ні! Я так сильно шкодую, що розлучився тоді з тобою. Довго заспокоїтись не міг. Поривався тобі подзвонити, але думав, що не пробачиш.
– Я тебе потім із кожною дівкою порівнював і не складалося ніяк! Ех, якби я тільки міг, якби був хоч найменший шанс розпочати все спочатку…
Минуло два тижні. Михайло ледве порався зі своїми справами, проклинаючи себе за те, що вибрав роботу інженера і влаштувався в будівельну компанію, бо його так часто відправляли у відрядження.
Він сумував за своєю дружиною, яка почала рідко дзвонити. Вона навіть із днем народження його якось сухо привітала.
Мабуть, ображалася, що готувалася влаштувати грандіозне свято, а йому довелося виїхати на цілий місяць.
Чоловік відчував себе винним, але нічого не міг вдіяти зі своєю роботою: шукати нову було б нерозумно, бо тут платили дуже хорошу зарплатню.
Зателефонувавши дружині, Михайло хотів порадувати її, та сказати, що основну роботу на ділянці закінчив і вже незабаром поїде додому. Ось тільки вона відповіла голосом, сповненим смутку.
– Як у тебе справи? Щось сталося? – почав турбуватися чоловік.
– Так. Дещо. Михайле, ти тільки не ображайся… Все дуже непросто. Я вирішила, що наші стосунки були помилкою.
– Це якийсь розіграш? – нічого не розумів чоловік.
– Ні… Я… Просто… Я йду від тебе, Мишко. Я зрозуміла, що весь час любила іншого. Вибач!
Дружина скинула дзвінок, а Михайло ще довго тримав телефон біля вуха і намагався переварити почуте. Він не міг повірити, що його дружина, його кохана Олександра, так вчинила з ним.
У них все було добре, і тепер вона зізналася, що весь цей час любила іншого. Кров у жилах стигла, а горло тиснула грудка, що підступила.
Михайло не знав, як йому повестися. Він нічого не розумів. Спроби додзвонитися до дружини не мали успіху.
За кілька днів Михайло зателефонував шефу і розповів, в яку ситуацію потрапив. Йому дозволили раніше виїхати з об’єкта.
Повернувшись додому, чоловік побачив, що речей дружини немає. От тільки повірити, що вона насправді пішла, він не міг. На тумбочці стояла коробка зі стрічкою, а під нею лежала записка.
«Подарунок, який я хотіла тобі подарувати на день народження. Вибач, що все так сталося».
Чоловік відкрив коробку й істерично зареготав, побачивши наручний годинник, про який мріяв. Тепер він не був йому потрібний. Йому нічого не потрібно було від неї!
Відкинув коробку в дальній кут кімнати, й розірвав записку. Сівши на ліжко, Михайло обхопив голову руками. Це все ж таки не сон і не жарт. Саша пішла до іншого!
Йшли місяці. На розлучення чоловік не пішов, бо не хотів перетинатися з дружиною. Він з головою поринув у роботу і намагався не ставити хрест на своєму житті через те, що його кохана жінка віддала перевагу іншому.
Отримавши підвищення до керівної посади, та познайомившись із чудовою дівчиною, Мишко вирішив спробувати щастя знову.
Минуло вже два роки з моменту його розлучення з Олександрою. Його почуття притупилися. Якщо спочатку чоловік відчував свою провину за те, що не зумів зберегти шлюб, то тепер чітко усвідомлював, що не зміг би утримати поруч із собою невірну.
Одного разу, прогулюючись зі своєю коханою Світланою парком, Михайло випадково зустрівся поглядом з жінкою, одягненою в поношений одяг.
У її змарнілих рисах обличчя він впізнав свою колишню дружину. Олександра наблизилася до нього і втомлено посміхнулася.
– Мишко, як же сильно я була не права, – сказала вона й облизнула пересохлі губи.
– Та ні, чому ж… Ти мала рацію. Я вперше почуваюся по-справжньому коханим.
Більше говорити із колишньою дружиною Михайло не став. Він узяв свою кохану за руку і пішов далі, сказавши їй правду про те, хто така Олександра і про те, що він насправді не шкодує про розлучення.
А я проводжала їх поглядом та плакала. Віктор знову обдурив мене. Він приїжджав лише у відпустку до своїх батьків.
Цілий місяць він вішав мені на вуха досить неякісну локшину про те, як сильно любить мене і, як хоче повернути все, а я йому вірила.
Я прийняла непросте рішення – піти від чоловіка. Мій, затьмарений пристрастю колишніх почуттів розум, не хотів мати здоровий глузд.
Я розраховувала, що Вітя насправді взявся за розум, що тепер у нас все буде по-іншому. Ось тільки, через місяць, він посміявся з мене і сказав, що, більш недолугої дівки він ніколи не бачив.
І знову зник з мого життя, залишивши зализувати рани, які завдав мені вдруге. Я розуміла, що сама зруйнувала своє життя, промінявши справжні почуття, на миттєве бажання.
Я не могла після всього повернутися до Михайла! Тільки побачивши його з іншого, я зрозуміла, що сама все проґавила, погнавшись за журавлем, що ширяє в небі!
Дбайте про синиць, яких тримаєте в долонях! Журавлі, вони, тільки примара в нашому житті! І таке буває, на жаль!
