Я Олена і мені двадцять два роки. У мене є чоловік і маленький син Діма.
Я багато разів стикалася з думкою, що не буває любові між учителем і його підопічною. А ось і буває!
Я вже чотири роки щаслива в шлюбі зі своїм викладачем з фізкультури. Діло було так.
Я тоді закінчувала школу, вчилася у випускному класі. Я була новенькою, тому що ми з сім’єю були змушені переїхати в інше місто. Відповідно, я змінила школу.
Мене це не особливо радувало. Всі мої друзі залишилися далеко, а в новій школі було нудно. Я нікого не знала і мені все не подобалося.
Треба сказати, що ми часто міняли місце проживання через татову роботу.
Мене вибивало це з колії. До того ж, у мене був перехідний вік. Мені здавалося, що вдома мене не розуміють і не люблять.
У класі хлопці мені не сподобалися. Бачачи моє ставлення, однокласники теж не злюбили мене. Вони здавалися мені розпещеними і дурними.
А ось вчителям я подобалася. Я завжди добре вчилася, тому вони ставилися до мене позитивно.
Я теж їх любила. Всіх, крім одного. Наш фізрук чомусь відразу викликав в мені негативні емоції. Я йому, схоже, теж не подобалася. Івану Сергійовичу було сорок п’ять років. Його син навчався зі мною в одному класі.
Фізрук часто «валив» мене на здачу нормативів, тому я почала прогулювати його уроки.
Могла і нагрубити йому у відповідь на зауваження. Ворогували ми недовго, тому що я займалася спортом, і він майже силою привів мене до себе в секцію з легкої атлетики.
Ми часто проводили час разом: тренувалися, їздили на змагання. Пізніше я почала завойовувати призові місця.
Приблизно через півроку я почала підозрювати недобре. Мені постійно хотілося бачити свого вчителя, спілкуватися з ним.
Я намагалася ловити кожен його погляд, кожне слово. Але я й думати боялася про свої почуття.
Потім і Іван Сергійович якось змінився. Він звів наше спілкування до мінімуму, став часто скасовувати тренування.
В черговий раз, прийшовши в зал, я зрозуміла, що тренування не буде. Тренера не було.
Я вирішила позайматися самостійно. Приблизно через півгодини прийшов Іван Сергійович і покликав мене підійти до нього.
Ми зайшли в комірчину, яка перебувала в залі. Іван Сергійович дістав пляшку горілки і запропонував мені випити з ним.
Я дуже здивувалася і поцікавилася, чи все у нього гаразд. Він сказав, що отримав прочухана від директора через якихось невідповідностей в навчальному плані.
Щоб якось його підтримати, я погодилася випити. Коли ми спустошили по чарці, він зізнався мені в коханні. Мене це шокувало і, в той же час, дуже обрадувало.
Було вирішено чекати мого повноліття. Коли мені виповнилося вісімнадцять, ми відразу одружилися.
Навіть дивно, але нам ніхто не сказав нічого засуджучого. Тепер у нас щаслива сім’я.
Ми любимо одне одного і ростимо маленького сина. І, що важливо, ми завжди розуміємо одне одного. Так що не бійтеся любити!
