Всі навколо на мене дивляться з осудом або гидливістю. Я – молодий хлопець, 27 років, високий, підкачаний, регулярно ходжу в зал, правильно харчуюся, стежу за собою. Це не хвастощі, а чиста правда – дівчата задивляються натовпами, самі знайомляться, номери дають, а що я? Я повненьких люблю.
Було три дівчини за все життя, з усіма серйозні відносини, всі важили за 75 кг. Виглядали ми, напевно, комічно, але мені пофіг. Знаєте, ось крутяться навколо всі ці дощечки, у яких кістки обтягнуті шкірою і тільки очі видно, друзі на них слину пускають, а мені їх погодувати хочеться.
Дівчата, що з вами таке? Та й мужики теж. Ви ж не собаки! Ні, у мене були стосунки зі стрункими дівчатами, знайомства, все таке. Але для них головне – це те, як вони виглядають в ліжку, а відчуття не важливі. Для мене це все одно, що з лялькою гумовою спати – задоволення одностороннє і сумнівне.
А ось дівчата в тілі – це ж ласий шматочок. І помацати є за що, і подивитися. І поводяться вони, як в останній раз – з повною віддачею, не заморочуючись, чи добре білизна сидить. Так кому воно взагалі потрібно в ліжку, ця білизна ?!
Найнеприємніше відбувається зараз. Познайомився з дівчиною – невисока, доглянута, миленька, щічки пухкі, рожеві. Так подобається, що сил немає.
Намагався підкотити – ніфіга. Вона на мене навіть не дивиться, хоча друзі кажуть, як тільки я відвертаюсь – погляди кидає. Катував її подружку, виявилося – вона думає, що я поприколюватися над нею хочу, посміятися і кинути, ну, або забився там з кимось. У щирість почуттів не вірить, боїться, що кину. Але нічого, я хлопець упертий, нікуди вона від мене не дінеться.
Всім іншим раджу – шліть до біса стереотипи, вони вже дістали. Живемо один раз, треба насолоджуватися.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…