Вже більше року, як я на заробітках. Подружка якось закликала до Італії, а мені і не було чого втрачати. Син виріс і ніколи не знаходить часу завітати в гості. А сидіти і нічого не робити я просто не можу.
Я одразу вирішила, що типова доля наших жінок-заробітчанок, що їдуть, аби купити дітям домівки чи квартири, мене не торкнеться. Я заробляю собі на гідну старість, нічого більше. Син вже дорослий, тож як чоловік не має чекати від мами грошей. Я взагалі собі дала таку обіцянку, що не робитиму жодних грошових переказів.
Так впринцпі і роблю. Єдине, я дуже люблю свою онуку. Аліночка пішла у другий клас, гарно навчається, завжди знаходить час подзвонити бабусі. Тому їй я намагаюся надсилати подарунки.
Вважаю, що якщо вже просити купу людей з тою передачею, то варто везти щось гідне. На зиму я знайшла гарний пуховик для дитини, досить недешевий, зате буде наймодніша у класі і не мерзнутиме. А ще купила їй айфон, останню модель. Хто б що не казав, а я вважаю, що вже можна. Наша Аліна взагалі-то блогер, хоч поки тільки родичі і підписані. Але вона вірить, що зможе, тому і я вірю. А новий айфон їй у цьому допоможе.
Передавала через близьких друзів, вже в Україні подарунки віддали в руки до невістки. А потім одна розмова з онучкою мене просто шокувала. Дитина, як виявилося, ніяких подарунків не бачила, навіть не зрозуміла про що я її питаю.
Не лишалось іншого вибору, як подзвонити до сина і накричати. Я сказала, щоб все повернули, як було і віддали дитині її подарунки.
У відповідь він лише сказав, що куртку вже носить дитина, батькам якої її вдалось продати, тому ніяк не можна нічого повернути. А телефон на думку мого сина задорогий для восьмирічної дитини. Він проти, щоб Аліна із таким ходила.
Ходжу, як помиями облита, не можу заспокоїтися від злості на дітей. В голові не вкладається, як можна забирати радість у власного дитя. Чому для них гроші – це все, а посмішка дитини, то вже другорядне. Ненормальні.
