Нещодавно не стало мами і я продала її квартиру. Всі виручені кошти я віддала за кредити, які були взяті чоловіком на моє ім’я. Залишилася сама, на зйомній дешевій квартирі, без найріднішої людини поруч. Це я про маму. Без квартири в якій я виросла. Але нарешті відбилася від колекторів.
І я хочу розповісти вам свою історію.
Ми зустрілися незабаром після універу. Кожен у пошуках свого першого заробітку. Мишко тоді щиро вразив мене своїм світоглядом і впевненістю. У нас обох не було нічого, але він зачаровано розповідав про золоті гори, як побудує нам будинок, подарує мені джип, купить квартиру в Іспанії, а всіх дітей ми вивчимо у Лондоні.
Я лише кліпала довжелезними віями і казала, що діти мають в Україні вивчитися і поруч зі мною жити, не відпущу. Він казав, що я просто боюся масштабно мислити. І цілував, цілував, цілував.
Він постійно поривався подарувати мені гарні квіти, або сережки. Казав, що останні гроші віддасть, але купить. А я зупиняла його, казала, що нічого не треба.
Ми жили у різних гуртожитках, але набралися сміливості і зняли квартиру. Витрати різко зросли, а от заробляти пристойно не виходило. Тоді Мишко зважився на перший кредит. Він хотів відкрити бізнес і потребував грошей.
Справа задалася. Ми мали спочатку один кіоск з кавою, а за деякий час вже всі десять. Це не приносило неабияких прибутків. Про власну квартиру можна було лише мріяти, а собі ми купували все недороге і не якісне, як і у студентські роки.
Я вивчилася на баристу і постійно працювала на підміні, коли робітників не вистачало. Тобто щоденно. Де пропадав в цей час Мишко одному Богові відомо. Він виплачував мені якусь зп, але на рівні з іншими працівницями, хоча вони й мали вихідні, навідміну від мене.
Мрійливість Мишка якось повернулася і він сказав, що час купувати авто. Обрав собі дороговартісну люксову автівку і, звийчайно, взяв кредит. Тут він, на моє щире здивування, перестав виділяти мені зарплатню. Сказав, що маємо кредити і зараз так треба.
А за декілька років заявив, що будемо масштабуватися. Були у нас мафи, а тепер побудуємо цілі кав’ярні. Я уявила себе співвласницею кав’ярні і зашарілася. Це ж треба, як ми виросли. Можна іншим ставити в приклад.
Але вже новий кредит Микові взяти не вийшло, бо він вже мав ті, які виплачував. Тому на цей раз кредит потрібно було брати на мене. Це були безпрецедентні кошти. В заставу пішла моя частка в материнській квартирі. Коли сотні тисяч гривень зайшли на рахунок, чоловік змінився назавжди.
Не знаю чи ми там справді щось десь будували. Михась мені не давав голови підняти, я працювала баристою від ранку до ночі. Касу здавала, як всі. А от, як співвласниця бізнесу, не бачила жодних прибутків.
Коли я заговорювала з чоловіком про кошти, він змінювався в обличчі. Питав скільки треба і діставав з гаманця скільки мав з собою. Це була вже якась неповага. Дасть мені тисячу чи дві гривень і біжить від розмови.
А потім почав дзвонити банк. Ми не повертаємо кошти, взагалі. Чоловік почав посилатися то на локдаун, то на якісь бізнес-невдачі.
Зневажливо казав, що я нічого не розумію. Не все і не завжди виходить гладко. От маємо втрати. І тут він відправив мене в інший банк. Потрібен ще один кредит. Чи бодай кредитка. Якраз щось там закриємо по тілу кредиту і доведемо до ладу ці міфічні кав’ярні.
Напевно зараз вам хочеться крикнути, щоб я цього не робила. Розумію. Сама згадую і жахаюся, навіщо я туди іду, якщо вже все розумію.
Я взяла кредитку і чоловік одразу зняв з неї все у межах ліміту. А потім сильно зі мною посварився. Настільки багато образ сказав одночасно, що я просто пішла світ за очі.
Пожила у хороших знайомих. Мишко додому не кликав. А коли я прийшла сама, то сказав, що не приймає мене назад і взагалі бачити не хоче. Тому я відшукала якусь роботу і зняла першу-ліпшу дешеву квартиру.
Час летів, а змін на краще чекати було нізвідки. Колектори почали обривати мені телефони, я ж у відповідь шукала зустрічі із Михайлом. Він, попревах, запрошував на вечерю в гарні заклади і за вином видавав чегову порцію локшини для слабких духом. Що банки зло, він добро, нехай відчепляться. Він їм скаже.
На моє зауваження, що гроші потрібно повертати, він казав: “Малюк! Так, маємо все повернути, тільки грошей немає. Розумієш?”
І от нещодавно не стало моєї матері. Я повернулася в рідне місто, поховала рідну людину. Квартира перейшла мені і тепер банк міг би забрати її за безцінь. Я звернулася до юриста і він сказав швидко її продавати, поки виконавча служба не втрутилася. Так, принаймні, це буде ринкова ціна.
Не знаю в чому суть іронії долі, але грошей вийшло рівно на закриття всіх кредитів та штрафів. Нічого на себе, на майбутнє житло чи якісь заощадження.
З важким серцем я повернулася до звичного життя. Дізналася з деяких джерел, що, навідміну від двох проблемних кредитів на мені, кредит на авто не мав жодної прострочки по платежам. Він виплатив його ще в ті часи, коли я, як дурна, працювала безкоштовно з ранку до ночі і заробленої копійки не побачила.
Тепер гірко згадую події останніх років. Хочу спитати як і навіщо. А ще більше хочу, щоб ми знову жили під одним дахом. Можливо мені варто з ним про це поговорити?
