fbpx

Дізнавшись про вагітність Ігор кинув мене, аргументувавши, що дитина йому не потрібна, а наші відносини себе зжили. Загалом, змінив номер, виїхав в інше місто і більше я про нього не чула. А переді мною стояло питання що робити?

У житті буває всяке. Наша буденність наповнена як сумними, так і щасливими моментами. Цей життєвий досвід я відношу до щасливого.

Була молода, зелена, віком на той момент 21 рік. Зустрічалася з хлопцем, так вийшло, що завагітніла.

Хлопець виявився просто покидьком. Дізнавшись про вагітність Ігор кинув мене, аргументувавши, що дитина йому не потрібна, а наші відносини себе зжили. Загалом, змінив номер, виїхав в інше місто і більше я про нього не чула. А переді мною стояло питання що робити?

Чи зберегти дитину? На той момент я працювала, заробляла непогано, свого житла не було, жила на знімному.

Вирішальну роль зіграли батьки, переконавши залишити дитину і допомагати в подальшому. Вирішила залишити.

Чесно, особливих почуттів до дитини під час вагітності не відчувала, мене все ятрила рана розставання з хлопцем.

Але поява малюка все змінила. Я глянула на життя інакше, іншими почуттями. Тепер це була моя бажана дитина.

Маленька, солодка грудочка щастя. Звичайно, було важко перші 3 роки, поки дитина не пішла в садок. Благо допомагали батьки, за що їм окрема подяка.

Працювала на дому, через інтернет, ще підробляла нянею, коли було з ким залишити дитину, йшла в нічну зміну на роботу, прибиральницею, продавцем, посудомийкою.

Але, гроші заробляла стабільно. На той момент повністю забезпечувала нашу маленьку сім’ю. А з орендою квартири допомогли батьки, знімала я невелику гостинку, нам з сином вистачало.

Як тільки дитина пішла в сад, стало легше. Змогла повернутися на колишнє місце роботи і життя забило ключем.

Його тата я так більше і не бачила, та й знати не хочу. Злоба і образа до нього пройшли, залишилася лише байдужість.

Та й пройшло вже багато років, я зустріла свою половинку, вийшла заміж, а мій чоловік прийняв сина, як власну, рідну дитину.

Це я до чого пишу? До того, що не варто кидати своїх дітей. Будь-яку ситуацію можна прийняти, пережити, поліпшити, вибратися.

Коли лежала в пологовому будинку, дві дівчини відмовилися від своїх новонароджених через матеріального неблагополуччя.

Одна з них кожен день плакала біля вікна, інша тихо ридала в палаті. Але своїх дітей так і не забрали.

Як склалася їхня доля не знаю. У мене на той момент теж було не дуже з фінансами, але вибралася, видерлась, не залишила своє дитя.

Відмовитися легко, а повернути свою дитину дуже важко. Подумайте мами. Жоден дитбудинок не подарує ласку і любов вашій дитині. А відсутність чоловіка поруч, не привід кидати своїх дітей.

Related Post

Містечко на Чернігівщині, в якому я народився, зовсім маленьке, населення не більше 3 тисяч, немає в ньому ні висотних будівель, ні широких проспектів – в загальному, на вигляд звичайне українське село. Йшла друга половина липня, стояли спекотні спекотні дні і ласкаво-теплі ночі. Хто ж буде спати в такий час, коли душа співає, а в венах вирує молода кровМістечко на Чернігівщині, в якому я народився, зовсім маленьке, населення не більше 3 тисяч, немає в ньому ні висотних будівель, ні широких проспектів – в загальному, на вигляд звичайне українське село. Йшла друга половина липня, стояли спекотні спекотні дні і ласкаво-теплі ночі. Хто ж буде спати в такий час, коли душа співає, а в венах вирує молода кров

Сталася ця дивна історія влітку 2005 року. На той час я закінчив перший курс київського політеху і приїхав додому до батьків на літні канікули відпочити і допомогти з ремонтом в