Десять років тому я зустріла свого чоловіка. Мені тоді було 20 років. Нас познайомила моя подруга. Але звичайно тоді я ще не знала що він стане моїм чоловіком, тому що він намагався доглядати за нею, а вона варотила від нього ніс, говорила що він для неї старий і зовсім їй не подобається.
Я тоді теж не звернула на нього ніякої уваги, тому що він дійсно був набагато старший за нас, на 15 років. Він так добре до неї ставився, а вона тільки користувалася цим.
А потім я подивилася на нього як на чоловіка, він не такий, як наші ровесники аболтуси, він завжди був щирий, добрий, чуйний, уважним. І ось тоді я в нього закохалася, але я розуміла що між нами ніколи нічого не буде, тому що причин для цього було багато.
Минув час, моя подруга поїхала в село, а ми продовжували з ним спілкуватися як друзі. Час минав і я відчувала що мене все більше тягне до нього і чому то було відчуття що це взаємно.
Якось раз ми зустрілися у спільних знайомих, він був злегка напідпитку. Він підійшов до мене і попросив мене поцілувати, я звичайно дуже здивувалася, але мені самій так давно хотілося це зробити, що я не встояла і поцілувала його сама, але крім поцілунку між нами більше нічого не було.
Потім ми не бачилися кілька днів, а від його друга я дізналася що він мене уникає, тому що у нас дуже велика різниця у віці і ми не повинні бути разом, що він і так зайшов занадто далеко, що дозволив собі до мене доторкнутися.
Було дуже прикро і боляче, тому що я відчувала до нього вже настільки сильні почуття, що мене вже нічого не зупиняло, хотілося тільки бути з ним поруч.
Але я вирішила змиритися з його рішенням, тому що неможливо змусити людину бути з тобою поруч, якщо він сам цього не хоче. На наступний день він сам до мене прийшов з квітами, і сказав що дуже мене любить і хоче бути поруч зі мною не дивлячись ні на що.
Хоч і далося йому це рішення дуже важко, але інакше він вчинити не може. Через рік ми одружилися, ще через рік у нас народився син, а через сім років у нас народилася дочка.
А подруга все зрозуміла, та й взагалі вона зовсім не засмутилася, звичайно надалі нас життя розвело з нею і зараз нас нічого не об’єднує, але я їй дуже вдячна.
