Ларисі не хотілося вірити жодному слову колишньої дружини Олега, але вона добре пам’ятала, що минулого літа він їздив на два тижні в якесь відрядження і не міг їй звідти дзвонити та писати, посилаючись на роумінг.
Втім, невдовзі вона переконалася, що колишня дружина Олега говорила правду. На той момент Лариса вже була в положенні.
– Ларисо! Ларисо, стривай!
– Мамо, тебе там звуть, а ти в інший бік йдеш, – потягнув за руку Ларису її син Данило.
“Все ж доведеться розмовляти! А я так розраховувала просто пройти повз і проігнорувати її”.
“Двадцять років не бачила колишню свекруху, а раптом зустрілися! І чого їй ще від мене треба?”- промайнуло в голові у Лариси, коли вона, надягаючи маску доброзичливої розсіяності, поверталася до Олени Іванівни, матері її колишнього чоловіка і бабусі Данила.
Тієї самої, яка викреслила онука зі свого життя одразу після розлучення сина. Данило навіть не знав, що перед ним стояла його рідна бабуся по батькові.
Олена Іванівна, побачивши, що Лариса не поспішає пояснювати сину, хто вона така, теж поводилася стримано, прикинувшись просто давньою знайомою.
– Невже це син із тобою? Який він високий та гарний став! Адже я його тільки зовсім крихтою пам’ятаю.
– Так, Даня – студент. Ми трохи поспішаємо, – прямуючи на вихід із супермаркету, казала Лариса.
– Ти куди, мамо? Ось моя машина стоїть! – з усмішкою сказав Даня.
– Ого! Це в Данила вже машина своя? Отак студент! – Захопилася Олена Іванівна.
– Так, я ж не лише вчуся, але вже й треную. Тож не такий вже й бідний я студент, – пояснив Данило, складаючи покупки до багажника.
– Нам, дійсно вже час. Гарного дня, – сказала Лариса.
“Фух, начебто відмазались!” – Видихнула Лариса.
Їй зовсім не сподобався погляд колишньої свекрухи, що спалахнув інтересом. Але ця зустріч мала наслідки.
Двадцять два роки тому, коли Лариса, будучи студенткою другого курсу, тільки познайомилася з Олегом, вона через молодість і наївність визнала, що витягла щасливий квиток.
Ще б пак! Олег чудово виглядав: молодий, стрункий, модно одягнений і вміє себе подати. При знайомстві він одразу наголосив на тому, що є бізнесменом.
– Я тобі, сонечко, одразу зізнаюся, що був одружений. Дітей, щоправда, ми із дружиною не мали. Це й на краще. Адже дружина в мене божевільна!Спершу я думав, що просто істеричка. Але все виявилося набагато гіршим.
Ти не уявляєш, які вона мені влаштовувала сварки з будь-якої дрібниці. Два роки ми з нею прожили. А коли я від неї йшов, навіть мої сорочки порізала. Коротше, біг я від неї до мами, скидаючи капці, – посміхаючись, розповідав Олег Ларисі історію свого недовгого сімейного життя.
“Як же йому не пощастило! Зате мені такий гарний чоловік дістався! Просто мрія!” – Раділа Лариса, приймаючи залицяння Олега.
Той водив дівчину не лише у кафе та кіно, а й навіть у театр. Не наполягав на близьких стосунках, зворушливо водячи за ручку та ніжно цілуючи.
Через півроку, коли стосунки стали ще ближчими, Олег, не затягуючи, сам купив тортик і запропонував у вихідні з’їздити познайомитися з батьками Лариси.
Зачарована галантним кавалером, Лариса не бачила в ньому жодних вад і буквально світилася від щастя. Невдовзі Олег запропонував жити разом і Лариса з радістю погодилася.
У побуті все виявилося трохи не так райдужно: Олег одразу попередив Ларису, що хоче ділити витрати навпіл.
– Я вже одну жінку утримував, нічого в нас розумного не вийшло. Сподіваюся, ти не проти порівну вкладатись у наше сімейне життя? – ласкаво спитав він Ларису.
Звичайно, вона вирішила, що варто погодитися. Навіть поспішила влаштуватися на підробіток у вільний від навчання час.
З небес на землю Ларису опустило несподіване повідомлення:
“Знаю, що з тобою Олег став жити. Хочу попередити: він зовсім не такий добрий, яким себе зображує.
Мене він теж спочатку на руках носив, та тільки потім зраджувати став і принижувати. Йому подобалося мене до сліз доводити, а потім розповідати всім друзям та знайомим, що я істеричка чи божевільна.
Для мене це справа минулого. А ось тебе хочу попередити: він злий, розважливий і гулящий чоловік. Такі не змінюються.
Незабаром і тебе назве істеричкою і змінить на іншу. Ось побачиш! Така він людина: принципово безпринципний, егоїст і нарцис.
До речі, ті пів року, що він залицявся до тебе, він і до мене повертався періодично.
А ще була в нього якась Галина, років на п’ятнадцять старша, але з грошима. Вона його всюди водила і за все платила. Навіть за кордон вони виїзджали цього літа.
Просто він потім до неї охолонув і вирішив пожити з тобою. Моя справа попередити, а ти сама вирішуй, що робити далі. Успіхів!”
Знову й знову читала Лариса це повідомлення та зіставляла факти.
Їй не хотілося вірити жодному слову, але вона, як на зло, дуже добре пам’ятала, що минулого літа Олег їздив на два тижні в якесь відрядження і не міг їй звідти дзвонити і писати, посилаючись на роумінг.
– Олеже, я тут отримала повідомлення від твоєї колишньої дружини, – вирішила зізнатися нареченому Лариса. – Вона пише, що ти влітку був у стосунках із якоюсь Галиною. Навіть на відпочинок з нею їздив…
– Знайшла кого слухати! Хіба ти не пам’ятаєш, що я говорив про неї? Вона божевільна! – обурився Олег. – Вона просто заздрить нашому щастю, тому й намовляє на мене. Невже ти повірила їй хоч на секунду? Якщо так, то я дуже в тобі розчаруюсь!
– Ні! Я тобі вірю, звісно! Вибач, – плутано бурмотіла Лариса, побоюючись, що Олег образиться на неї за цю розмову.
“Дарма я взагалі цю тему порушила. У нас же все було ідеально! Образила порядну людину цими підозрами”, – лаяла себе Лариса, шкодуючи, що прочитала те повідомлення.
Втім, невдовзі вона переконалася, що колишня дружина Олега говорила правду. На той момент Лариса вже була в положенні.
Дізнавшись про майбутню дитину, Олег різко змінив свою поведінку.
Так, вони з Ларисою розписалися, але поведінка чоловіка дуже змінилася: він почав дедалі частіше пропадати десь із друзями.
На прохання більше часу проводити разом лише зітхав і докоряв Ларисі в тому, що вона не дає йому волі.
– Я ж хочу і з друзями поспілкуватися. А то, знаєш, від жіночого суспільства чоловік і отупіти може, – якось заявив він Ларисі посміхаючись.
– Що ти таке кажеш? Це дуже прикро, – ледве стримуючи сльози, сказала Лариса.
– Ой, тільки не треба починати тут істерики! І так одружила з собою! А тепер ще й вважаєш, якщо в положені, то тобі все можна?
– Я такого й не казала. Але ти навіть не ночував вдома після того, як на вечірку вчора пішов!
– Я ж повернувся до тебе! А ти починаєш тут мені лайку влаштовувати! Усі ви, жінки однакові! Думав, що ти не така, що розумієш. Але, певне, помилявся. Все, не діставай мене поки що, – заявляв Олег і йшов до іншої кімнати, телефонуючи комусь.
“Привіт! Мене вже моя дістала! З ранку весь мозок винесла, уявляєш? Ну, що з них взяти? Усі такі!
Давай я зараз до тебе зайду. Ага, чудово. Незабаром буду”, – говорив Олег телефоном, а потім швидко збирався і йшов, не попрощавшись із Ларисою.
Незабаром Лариса переконалася на власному гіркому досвіді, що її Олег насправді був маніпулятором та гулякою.
Все частіше він говорив погані слова Ларисі та висміював розумові здібності як її, так і інших жінок. До того ж він почав відкрито зраджувати та прозоро натякати на можливе розлучення.
Жити з ним стало настільки нестерпно, що Лариса з однорічним сином з’їхала назад до батьків і оформила розлучення.
Минуло двадцять років.
І ось через тиждень після тієї раптової зустрічі в супермаркеті, син сказав Ларисі, що йому в соцмережі написав батько.
– Сказав, що йому було складно мене знайти, але у нього вийшло, – ділився з матір’ю Данило. – Запрошує мене в гості до нього та моєї бабусі. Він із матір’ю, виявляється, живе. Адже це він на фото?
– Так, це він. Хочеш сходити?
– Чому б і ні? Все дитинство мріяв із батьком зустрітися. Я тобі потім розповім свої враження.
– Спершу хочу попередити, що та сама, яка окликнула нас у супермаркеті Олена Іванівна – твоя бабуся.
– Ого! Вже цікаво.
Бабуся прийняла Данила дуже привітно:
– Проходь, Данилко! Я така рада, що вас зустріла тоді. Адже я вже всій нашій рідні встигла розповісти, який у мене онук молодець! Пишаємося всі тобою. Це ти у батька такий талановитий. Ось як я вважаю.
– Можливо, – простягнув Данило, проходячи до скромної квартири. – Тільки я вже собі на окрему квартиру заробив та з мамою не живу.
– Чудово, сину, – простяг руку Данилові чоловік, що сидів на кухні, з одутлим обличчям, – Бач, як ти тримаєшся! Це точно в мене.
Та ти взагалі схожий на мене молодого. Навіть тест ДНК не потрібний. Ось сам бачиш, як ми тут із бабусею твоєю живемо. Ремонт би не завадив.
– Так. Допомога потрібна?
– Тільки якщо матеріальна, – пожвавішав Олег. – А то ось щось бізнес прогорів у мене. До речі, інших дітей в мене не має. Тож на тебе вся надія.
– Ти ще зовсім не старий.
– Це так. До пенсії ще далеко. Але якщо в тебе справи так добре йдуть, може, даси у борг?
– Я думав, ми про життя поговоримо. А не гроші обговорюватимемо, – невдоволено простягнув Данило.
– Про що тут казати? Хіба що купиш чогось міцнішого і посидимо, – пожвавішав Олег.
– Я не п’ю. Спортом займаюся. І тобі раджу.
– Так-так, я все зрозумів. Гаразд, – втративши інтерес до сина та розмови з ним, заявив Олег.
Бабуся ще метушилася біля онука, нервово посміхаючись. Але Данило явно почував себе чужим із цими людьми.
Того ж вечора Даня ділився з матір’ю своїми враженнями від зустрічі:
– Батько тільки й хотів від мене щось отримати, а так поставився байдуже.Бабуся випитувала, чим я ще відзначився, щоб моїми заслугами потім похвалитися. Нічого я не втратив, мамо, що з ними ніколи не спілкувався.
