– Доброго дня, дитинко! Як тебе звуть, маленька? Ти вибач, я без подарунків. Але ми можемо зараз піти прямо в магазин. І купити тобі ляльку. Або що сама захочеш! – і сувора мати Артема взяла Марійку на руки

Доля, яка до цього її не щадила, раптом вирішила подарувати їй шанс. Такий, що всі знайомі ахнули. Артем наче зійшов зі сторінки журналу.

З ямочкою на підборідді, великими зеленими очима, темноволосий, атлетично складений. Валя ніколи раніше не бачила таких гарних чоловіків. Того дня у кафе на нього дивилися абсолютно всі!

А він безтурботно пив каву. І читав газету! Інші сиділи, уткнувшись у телефони. Валя також читала книгу. Вона любила іноді зайти сюди. Попити чаю, з’їсти пончик.

На якусь хвилину відволіктися, перш ніж знову занурюватися в безодні розпачу.

Незнайомець наробив переполоху, коли з’явився. Троє молоденьких дівчат, тут же забувши про гаджети, почали призовно посміхатися, постійно проходячи повз нього.

То до стійки, то до жіночої кімнати. Демонстрували бездоганні фігури, – нуль реакції!

Дівчата ображено надулися. Вони й справді були дуже хороші. З мінімумом одягу.

Валя в довгій ситцевій сукні у квіточку і з косою відчула себе незграбною. Вона так і не навчилася одягатися, як того вимагала міська мода.

«Село», – дражнила її колега Юлька. І мала рацію, напевно. Косметикою Валя теж майже не користувалася.

У неї було пшеничного кольору волосся, очі глибокого синього кольору, а брови та вії – ніби поціловані сонцем, – золотисті. Але це була приглушена, непомітна краса.

Валя вже вирішила йти, підвела очі. І раптом зустрілася з незнайомцем поглядом. Він дивився дуже серйозно, не блимаючи.

Вона почервоніла. Поспішно встала, та вийшла надвір. І, не оглядаючись, попрямувала дорогою вниз.

– Дівчино, стривайте. Ви книгу забули! – пролунало ззаду.

Він підбіг, трохи захекавшись. Валя пробурмотіла «дякую» і спробувала піти.

– Я вас налякав чимось? Вибачте, якщо це так. Мене звуть Артем. Ви не заперечуватимете, якщо я вас проведу?

Далі вони пішли вдвох. Вже пізніше Валя дізнається, що він кинув свій автомобіль біля кафе. І кинувся за нею пішки.

Друг Артема, Матвій, посміхнувшись, скаже з цього приводу:

– Набридли Артему суперсучасні баби. Як під копірку. Губибровиніс))) Нічого натурального! А тут «зроблено в селі». Краса!

– До того ж розумна! Книжки читає. Артем теж у цій справі повернутий. Опинилася дівчина Валя у потрібний час у потрібному місці! Але це ненадовго, він її кине, коли награється!

Матвій помилився. Артем закохався у Валю. Таке буває. Нехай і не часто, – але з першого погляду.
Парадокс, але Валя припала до двору навіть у його будинку. Де панувала рафінована мама Луїза Робертівна та тато Альберт Федорович.

У них мережа магазинів була у їхньому місті.

– Не зіпсована дівчина. Нехай наївна, гарненька. Така промотувати гроші не буде, ледарювати теж. Сину стане гарною дружиною. Її обтесати, так буде ще і який сенс! – казала подружці Луїза Робертівна.

Валя була закохана та щаслива. Здавалося б, ось вона, світова радість і все, рожевий фінал готовий?
Але ж ні. Бо була ще Промінчик, – донька Валі.

Про існування якої наречений нічого не знав. Валя розуміла, що треба сказати. Промінчика звали Марійкою. Але вона була такою милою сонячною дівчинкою, що її так і звали: «Промінчик».

Коли батьків Валі не стало, у неї термін був за місяць. Але батько дитини, побачивши доньку, приголомшено прошепотів:

– Ти ж бачиш, що в неї синдром.Відмовся від неї! Або я піду!

Валя не відмовилася. І коханий зник у невідомому напрямку. Промінчик була слабенькою. Потрібні були гроші на лікування.

Як кажуть, – біда приходить не одна – сусіди-маргінали заснули, й вогонь від них перекинувся на будинок Валі.

Вона, у чому була, тільки й встигла з донькою вискочити. Поїхала в місто до тітки. Та скривилася, грошей дала на перший випадок. Але більше сказала не приходити.

А коли Валя несміливо заїкнулася, чи не могла б вона іноді посидіти з дочкою, таке було:

– Ти у своєму розумі? Була б вона в тебе нормальна, може б я ще й погодилася. Але з такою… Ні!

Марійці було зараз чотири. І доки Валя працювала, з нею сиділа няня, – педагог на пенсії.

Валя налаштовувала себе, що завжди буде одна з донькою. Працювала, крутилась. Вона була медсестрою. Часто брала додаткові чергування. Додому до людей ходила.

І ось тут і з’явився Артем.

Якось за столом подруга його матері почала міркувати про генетику. Вона висунула думку:

– Неповноцінних людей не повинно бути, – лише сильні. Тільки гарні. Лише розумні мають право життя.

І підсумувала словами:

– Якби в мене була дитина з дефектом, то одразу б у дитбудинок здала, не замислюючись!

Валя далі, як у тумані сиділа. Мабуть, мати Артема подругу підтримала. Вона вже не пам’ятала.
А їй радили:

– Сховай свою дочку якомога далі! І фото прибери. Артем ніколи з тобою не одружиться, якщо її побачить.

Валя плакала ночами, обіймаючи Промінчика. Вона розуміла, що її кохана людина та його родина дівчинку не приймуть.

Їй хотілося вийти заміж, бо любила. І Артем міг би дочці допомогти, у нього є для цього можливості.
Сховати Промінчик? Зрадити її?

Якось її вже зрадив рідний батько. Так, Валя думала про це. Можна ж дати грошей тій няні. Щоб вона оселилася із дівчинкою. Вона самотня пенсіонерка, напевно б погодилася. І Валя б їх іноді відвідувала.

Фото доньки не було потреби прибирати. З Артемом вони зустрічалися у його котеджі за містом.
Він не підіймався до неї додому. Та і який це будинок? Орендована квартира.

Загалом, невідомо, скільки б це все тривало, але Артем раптом зробив через три місяці Валі пропозицію.

– І що? Ти погодилась? – примружила очі колега Юлька.

– Я… так, – прошепотіла Валя.

– А про дитину свою ти йому сказала? Га? – Не відставала та.

– Ні. Ні. Я… боюсь. Може, після весілля сказати? – Валя схопилася за голову і вийшла.

– Він не одружиться з тобою, звичайно, якщо дізнається. І чому ось такій має дістатися шикарний мужик? – подумала Юлька. Після чого прийняла рішення …

Валя саме збирала речі Марійки у квартирі няні. У двері подзвонили. Літня жінка зі словами:

– Сусідка обіцяла муки занести! – Пішла відчиняти.

Промінчик, щось лепечучи, кинулася слідом. І тут у Валі всередині все завмерло. Їй здалося, що вона чує голос Артема.

На ногах, що не гнуться, вона вийшла в коридор. Там стояв її наречений і його мати. Позаду в отворі маячила Юлька зі злим обличчям.

Луїза Робертівна, зовсім бліда, опустилася на стілець. Наречений ніяково дивився на Валю.

– Тітонько… Здрастуйте, тітонько. Який у вас капелюшок гарний! І ґудзики золоті, як у принцеси! Тьотю, ви, як фея, – Марійка підійшла до мами нареченого, простягаючи долоню.

Валя заплющила очі. Усе. Казці кінець. Зараз Луїза Робертівна принизливо скаже образливі слова. І вони підуть.

Валя хотіла зробити крок до дочки. І тут сталося те, чого вона ніяк не чекала!

– Доброго дня, дитинко! Як тебе звуть, маленька? Ти вибач, я без подарунків. Але ми можемо зараз піти прямо в магазин. І купити тобі ляльку. Або що сама захочеш! – і сувора мати Артема взяла Промінчика на руки.

На задньому фоні вражено відкрила рота Юлька-зрадниця. Саме вона збігала до матері Артема та до нього самого. Вони були в офісі.

І запропонувала з’їздити на одну адресу, щоб дізнатися таємницю, яку приховує його наречена.
Марійка щось белькотіла.

– Вона дуже гарненька. Чому ти нічого не казала? – Артем підійшов упритул до Валі. А вона розплакалася у нього на плечі, бо знаходилася в сильній нервовій напрузі останні дні.

Вони все-таки поїхали в магазин. Промінчик все притискала до себе великого пупса, не зводячи захоплених очей з Луїзи Робертівни.

А та з ніжністю няньчилась з дитиною. І тато Артема, познайомившись із Марійкою, не спускав її з рук цілий вечір.

Не могли ж вони просто грати? Валя – не донька олігарха, щоб приймати їх ось так із захопленням.
Пізно ввечері, коли донька уже спала, Луїза Робертівна покликала Валю у свій кабінет.

– Зараз … Вона просто не хотіла при дитині. Скаже, щоб забиралися, – Валя вся стиснулася в кріслі.
А Луїза Робертівна раптом поклала їй на коліна фотографію.

Спочатку Валі здалося, що це її дочка. Але, придивившись, вона зрозуміла – інша дівчинка.

– Моя донька Мая. Вона прожила лише шість років. Молодша сестра Артема. Він любив її. Народила я Маю пізно. І потім усі роки намагаюся бути сильною, та відпустити свою дівчинку. Але не виходить.

– Валя, Валя. Що ж ти раніше нам не розповіла? Невже ми схожі на людей, які не прийняли б дитину? – похитала головою мама Артема.

– Вона ж… інша трохи. Ось я і… Ви маєте рацію, це була моя слабкість і малодушність. Соромно дуже! – схлипнула Валя.

Вони ще довго проговорили, майже до світанку. А на весіллі Марійка урочисто несла обручки.
Щастя часом не питає статусів, зовнішності та іншого.

Воно просто приходить на твердих ніжках і зводить різних людей разом. Тих, що призначені один одному згори!

Ось така зворушлива життєва історія до вашого прочитання! Пишіть свої думки з цього приводу, в коментарях, якщо сподобалася публікація, – підтримайте автора вподобайками!