Дочка повернулася із заміжжя на мою шию. Сидить вдома, робити нічого не хоче, чекає, коли на неї всі блага самі почнуть падати
Хтось скаже, що не можна так говорити про свою дитину, але я скажу: маю дочку дурна споживачка. І це я ще м’яко висловлююсь.
Звичайно, одразу виникає закономірне питання – а хто її таку виростив. Ну, так я можу точно сказати, що не я. Моя вина лише в тому, що не змогла відмовити її від заміжжя.
Ось там вона і деградувала до рівня надувної качки, ще й придбавши всі необхідні атрибути. Мені ж залишалося лише жахатися.
Я пробувала втрутитися в цей процес, але мені в лоб прилетіло питання “а ти мені хто”, і я відстала. Дійсно, дочка вже щиро вважала, що я їй ніхто.
Годував і напував її чоловік, він же возив по різних гарних місцях, а я тільки її колись народила, виростила, вивчила і намагалася дати якісь життєві орієнтири в житті.
Втім, останнє мені не вдалося, бо дочка у вісімнадцять років вискочила заміж за сорокарічного чоловіка. Заможного, зрозуміло.
Мені дочка намагалася вішати на вуха локшину, що з великого кохання, але зрозумівши, що я в таку нісенітницю не вірю, зізналася, що не хоче працювати все життя на тухлій роботі, економлячи гроші від авансу до зарплати.
З боку її чоловіка теж кохання не було. Але дочка в мене дівчинка красива, яка вміє подати себе, тому її покликали заміж, що мене особисто дуже здивувало.
Дочка на той момент навчалася в університеті, але після весілля забрала документи, заявивши, що перегоріла до тієї професії, хоче спокійно подумати, на кого їй навчатись далі.
Зі мною дочка спілкувалася з кожним днем все рідше. То в неї перельоти, то спа, то з чоловіком на якісь заходи. Але чим рідше ми спілкувалися, тим чіткіше мені було видно її зміни.
А зміни були як у зовнішності, так і у поведінці. У неї з’явилося нове коло спілкування, яке складалося з таких самих дівчаток, як і вона.
Нероби, які живуть за рахунок своїх чоловіків, які зайняті цілими днями лише своєю зовнішністю та якимись іншими дурницями.
– Мамо, у них є робота – це мати гарний вигляд. Повір, там все не так просто, як здається, – повчально заявляла мені дочка.
Коли вона накачала собі качині губи, я зрозуміла, що ніякого сенсу про щось з нею розмовляти вже не нема. Раніше вона над такими “качками” посміювалася, а тепер влилася в їхні стрункі лави.
Вчитися вона так нікуди й не пішла, про роботу навіть не чула, дітей планувати також не поспішала. Чим вона там займалася цілими днями, я не знаю.
Такий стан справ тривав довгих одинадцять років, а потім чоловік вирішив з нею розлучитися. Це ще дуже довго протрималось, мені здається.
Що спричинило розрив, я не знаю, дочка переконує, що чоловік знайшов їй заміну молодшу і дурнішу, але тут я навіть коментувати не беруся.
І повернулася дочка до мене з усім своїм лахміттям, косметичками та без копійки в кишені. Колишній зять не дав ні копійки, та й з якої радості мав щось їй давати.
Звичайно, у дочки зовсім інше уявлення про це, але що маємо, те маємо. Вона повернулася до мене, зваливши всі свої проблеми на мою голову.
Я її попередила, що тягнути дорослу кобилку не можу і не хочу, тому їй варто шукати роботу. Це було сказано пів року тому.
За цей час вона не сходила на жодну співбесіду, тільки резюме розсилає. Тільки там такі записи, що й у прибиральниці взяли б зі скрипом, а в неї планка набагато вища.
Їй одразу подавай керівні посади, тільки зрозуміти не можу, з якої радості. Досвіду немає, освіти немає, нічого потрібного для роботи немає. Бажання, до речі, теж відсутнє.
Вона і вдома мені нічого не робить або робить абияк, щоб переробляти довелося за неї. І постійні прохання на манікюр, на вії, на косметолога.
– А як я піду на співбесіду? Як лахудра?
Робота її хвилює в останню чергу, а ось сайти знайомств у неї завжди відкриті. Шукає нового багатого чоловіка, який її обсипатиме грошима та прикрасами.
Я їй сказала, що якщо вона до кінця року не знайде роботу, я її виселю. Поки зрушень немає. Мабуть, мої слова серйозно не сприйняли.
Отже, після нового року дочка збере свої численні валізи та піде з мого будинку. Куди? А це вже не моя проблема. Нехай я жорстоко з нею, але якщо і це не змусить її рухатися, то я не знаю, що зможе.
