Коли моя названа бабуся, мати мого вітчима сильно захворіла, Кості з жінкою Анею і маленькою донечкою на руках довелося переїхати до неї. Стара була просто нестерпною, не даремно Аня її позаочі мегерою і відьмою називала. Але що поробиш, без нашої допомоги вона б просто не вижила.
Аня сиділа в декреті ще б 2 роки, тому на її плечі лягли догляд за бабусею, приготування їжі, поїздки на дачі з донькою, щоб город до ладу привести.
Крім того, у бабусі був діабет, лікар прописав особливе харчування, прогулянки і спокій. А які можуть бути прогулянки, коли в неї ноги хворі.
Поки моя бідна Аня спускала бабу з 5 поверху сходами, дитина в квартирі в колясці заходилася у плачі, але що було робити, старій же прогулянки треба. Потім Аня йшла і сама несла дитину з коляскою донизу. Потім в одну руку брала коляску, в іншу бабу і йшли так гуляти.
Стара ж не хотіла на лавці сидіти, їй розім’ятися треба. Ані ще в магазин сходити, продуктів купити щоб обід готувати, а баба з дитиною навіть біля магазину відмовлялася постояти 3 хвилини, щоб Аня коляску не підіймала з собою. Так тривало 4 місяці, від постійних принеси-подай моя Аня зовсім осунулася, схудла кіл на 10, зробилася нервовою і дуже злою.
А одного разу я прийшов додому а вона речі пакує, каже ти як хочеш, а я їду звідси. Вона свіжий заповіт знайшла, квартиру бабуся наша знаєте кому заповідала? Церкві.
Знаючи що ми без житла, єдині її родичі, вона все дарувала церкві. Ну є розум? От ми і поїхали. Звісно не заради квартири робили це все, але образу не проковтнули. Дуже скоро прийшла звістка що бабусі не стало. Аня тепер себе винить, каже, що треба було б перетерпіти, але б жива стара може досі була. А я думаю, що ми не винні, добре що з’їхали, а то б посеред ночі на вулиці лишилися.
