Моя донька народила нещодавно близнюків, їм тепер по 1,5 рочку. Бігають, жваві такі дітлахи. Коли вона завагітніла я попереджала її, що буде важко, що вона з 2 дітьми не справиться сама, а ще я їй казала, щоб на мою допомогу не розраховувала, бо в мене своє життя.
Зараз на вулиці літо, в квартирі дихати нема чим, от ми і вирішили з чоловіком поїхати до річки трішки скупнутися. Набрала я доньку, спитала як там діти, чи не гаряче, та й ляпнула, що ми на кар’єрі. Донька образилася, каже мамо, я ж просила, якщо кудись поїдете то і нас візьміть з собою.
Дітей з 4 поверху на вулицю важко знімати, зять уже 3 місяць без вихідних працює, приходить пізно. От вони і виходять на вулицю 1 раз в тиждень. А зараз ще в доні температура піднялася, донька каже що в квартирі пекло от вона і плаче постійно. А я що можу, я відпочити хочу, а не дитячі крики слухати. Я в свій час брала чоловіка і йшла як треба було з дитиною погратися. Я ж не винна що в неї їх 2 і вона не може вийти на вулицю.
Мало того що образилася, то ще й телефон вимкнула. Каже що зовсім вже її за людину ніхто не рахує. Жаліється що інший раз хліба вдома немає і води, гроші є, а в магазин нікому сходити. А я до чого тут? В мене вдома свої справи, тимпаче що я попереджала. Чоловік її щось там купує ввечері з продуктів, але поки вона приготує то це 1-2 година ночі вже. А потім вдень знов думай що тим дітям дати.
От тепер не бере слухавку. Ну а я що можу зробити? Я сказала їй,хай потерпить ще якихось 3-4 роки, тоді діти в садок, потім в школу, то буде простіше, зможе ходити куди схоче. Знаєте що вона мені заявила?
– Ага, ходитиму куди схочу, на роботу, дітей забрати і вдома безлад вичистити. Я тепер, каже, хочу, бо дихати нема чим, вже 2 роки не була на річці. Аж розплакалася, каже що почуває себе нікому не потрібною.
Я тут проблеми не бачу. Я все життя вдома відсиділа і нічого, не здичавіла. І вона хай сидить, ніякої річки і роботи. Її робота дітей нянчити а не про себе думати. Що за молодь пішла?
- Мамо, ти зовсім з розуму вижила?! - Гнат влетів у передпокій. Кинув ключі на…
- Ти зовсім… Ніно! Рідній матері подзвонити раз на два тижні для тебе великий подвиг!…
Валіза впала з антресолей прямо зятю під ноги. Сергій відстрибнув, поправив окуляри, потім сів навпочіпки.…
Той, хто скаже, що до шлюбу Олег підходив винятково розважливо, буде неправий. Зовсім неправий. До…
Віра була симпатичною скромною дівчиною. Її подружки вже з восьмого класу почали зустрічатись з хлопчиками,…
Ольга повернулася додому пізно ввечері після зміни. Жовтнева темрява вже огорнула місто, ноги гули від…