Доньці вже три роки і вона вже стала справжнім шопоголіком. Я намагаюся більшу частину всієї роботи по дому робити, коли вона спить. Але якщо не встигаю, або просто хочеться полежати і відпочити, я обіцяю Ані, що якщо вона пограє сама і буде слухняною дівчинкою, то я куплю їй нову іграшку.
Така тактика працювала тривалий час, і я могла так виторгувати собі у доньки вільні пів години, а іноді й більше на прибирання або приготування. Я не подумала про те, що сама собі створила таким чином проблему.
Отримавши кілька разів обіцяну ляльку, дочка тепер при кожному поході в магазин вимагає купити все, що їй сподобалося, починаючи з іграшок, ляльок, одягу та закінчуючи різними солодощами. Аня складає в кошик все це, і якщо я говорю, що ми стільки всього купувати не будемо, відразу починає плакати, влаштовувати скандал на весь магазин і тут вже ніякі пояснення не допомагають.
Нещодавно Аня побачила у дворі хлопчика на велосипеді та влаштувала чергову істерику з криком: «Хочу! » Я не витримую такої істерики на людях і купую чергову іграшку, яку дочка закидає вже через два дні і вимагає нову. По дорозі з дитячого садка проходимо повз різні скриньки, кіоски та магазини і біля кожного я купую хоч що-небудь, щоб її заспокоїти.
Спробувала не реагувати на її вимоги, але через деякий час здавалася під напором крику дочки. Кілька разів залишала її з чоловіком вдома і йшла за покупками сама, але Аня вже чекала, що я їй щось принесу і тільки я приходжу, вона одразу: «а що ти мені принесла? »
І, наприклад, яблука чи банани, дочка не вважає «подарунком», їй потрібні іграшки чи новий одяг. Якщо цього нічого я не купила, починається те саме. Карати доньку не можу, тому що вона ще маленька, а на вмовляння вона не реагує. Але витримувати її істерики вже немає сил, але як її відучити, не знаю.
