25 років тому я розлучився з першою дружиною, і це розлучення стало найкращою подією в моєму житті. У мене є дві дорослі дочки, я їх дуже люблю і підтримую дружні стосунки. Та й з колишньою дружиною нормальні стосунки з огляду на те, що вона мене зрадила.
В молодості я не зміг пробачити зраду і подав на розлучення. Але тепер мені все одно. Ми спілкуємося, тому що у нас спільні діти, а як же?
Після розлучення я зустрів своє кохання і прожив з нею всі ці роки щасливо, як уві сні. На жаль, Міли не стало три роки тому, і весь цей час без неї мені дуже самотньо.
Для мене став несподіванкою швидкий відхід із життя коханої жінки. Вона була мені вірним другом і дбайливою дружиною. У мене є велика квартира і деякі заощадження, але це все нісенітниця, якщо нема з ким розділити залишок життя.
Я хороший батько, спілкуюся з дочками і допомагаю їм у всьому. Одну дочку я видав заміж, а другій допомагаю оплачувати університет. Я радий, що нам вдалося залишитися близькими, бо зараз мені дуже самотньо, і діти — єдине, що мене тішить.
Мої доньки все благають мене повернутися до їхньої матері. Вони такі наївні, не знають, що після зради людина перестає для тебе існувати. Відносини стають крихкими, як кришталь, і немає сенсу зберігати шлюб із тим, хто тебе зрадив. З цією людиною ніколи вже не збудуєш щастя.
Та ось тільки й сам я вже не радий самоті, повертатися до колишньої стало б зрадою моєї любові до Мілани. Хоча останнім часом я все частіше замислююся над тим, щоб знову зійтися з першою дружиною.
