– Тепер у їхньому розлученні винна я, уявляєш? Бо дізналася правду і розповіла брату. А не Ліля, яка багато років рідного чоловіка просто обманювала, — ділиться з подругою Ольга.
– Так, ти взяла і в ідеальну сім’ю влізла …
– Ага, я, на її думку, мала бути осторонь, проявити жіночу солідарність, просто дивитися на те, як мій брат страждає, як йому намагаються довести, що прийомна дитина анітрохи не гірша за рідну. Так, я нічого не маю проти усиновлення, але тут все побудовано на брехні. Я й так вже три роки мовчала, думала, ну ось зараз Ліля пройде чергове лікування і буде у брата малюк.
Ользі 28 років, її брату 39, чоловік одружений з Лілею вже 13 років. Оля поки незаміжня, живе у власній квартирі, яку купила за допомогою батьків та іпотеки. Ольга зустрічається з хлопцем, але стосунки ще недостатньо довгі для одруження, хоча батьки їх з братом дуже хочуть онуків.
Зараз Ілля та Ліля розходяться остаточно. І так, Ольга приклала до цього руку. Розлучатися збираються через РАЦС, тому що дітей у них немає. Двокімнатну квартиру вже виставили на продаж, хоча Ліля поки що все ще живе в ній, її, поки що законний чоловік, винаймає собі квартиру.
Про те, що брат із дружиною багато років мріють про дітей, Ольга знала, таке не приховаєш. Лілія лікувалася довго і вперто, робила якісь медичні обстеження, їздила по різних лікарях і — нічого. Еко в їхньому випадку було також безсило.
Останнім часом навіть Ілля вже схилявся до того, що в їхньому випадку єдиний шанс стати батьками – усиновлення. Записалися обидва до школи прийомних батьків, тут Ольга і не змогла більше мовчати.
– Не має значення, звідки я дізналася, своїх джерел я не видаватиму, — каже дівчина. — Але інформація точна, Ліля вже її навіть чоловіку підтвердила. Загалом дітей у них немає не через те, що Господь не дає, а через те, що колись вона перервала виношування на пізньому терміні, а потім просто запальний процес дуже запустила. Ось і все.
Років 10 тому у відносинах Іллі з дружиною була криза, тільки-но взяли квартиру в іпотеку, грошей не густо, побут замучив, загалом, довго зрів нарив, а потім прорвався.
Привід був якийсь дріб’язковий, але подружжя посварилося, Ліля залишилася жити у квартирі, а Ілля на якийсь час повернувся до батьків і сестри.
– Пів року точно він у нас жив, – згадує Ольга. — Іпотеку навпіл платили й Ліля постійно йому дзвонила, вимагала всі гроші за комуналку. Я добре пам’ятаю, як вони телефоном скандалили. А потім нічого, зійшлися знову.
Але за ці пів року Ліля, зрозумівши після сварки з чоловіком, що вона чекає дитину, нічого йому не сказала, на примирення не пішла, розраховувала на те, що Ілля незабаром сам повернеться, а потім вирушила на переривання на солідному терміні. Сама вона тепер каже, що термін був 11 тижнів, але Ілля впевнений — більше, він пам’ятає ті події до дня.
Після втручання з’явилися ускладнення, до лікарні Ліля теж звернулася пізно, довго лікувалась, але… дітей так більше і не виходило. За минулі роки жодного разу не сталося “диво”.
– Звичайно, мовчала вона як партизан, – каже Ольга. — Засмучувалася, що отак у них, щастя є, достаток є, а діток Господь не дав. Я все розумію, посварилися, не хотіла залишати дитину, бо думала, що буде сама, ну так сказала б чоловіку, дивишся, помирилися б одразу ж. Виховували б зараз сина чи доньку, та ще й не одного. А якби не помирилися, тоді вже й вирішувала б.
І Іллі дала б вирішити. Зрештою, можна було б народити, допомагали б їй ростити дитину, навіть у разі розлучення з моїм братом. А вона приховала, позбавила чоловіка не лише права вибору, а й права мати свого кровного малюка. Ще й на мене образилася, чи бачите, я не мала права лізти в сім’ю із цією інформацією.
Коли Ольга тільки дізналася таємницю братової дружини, то вона й не лізла, мовчала, навіть батькам не сказала ні слова. Навіть із подружкою не поділилася.
А тепер вирішила оприлюднити цей факт, бо вважає, що її брат ще має час стати батьком з іншою жінкою. А Ліля… Ліля може робити так, як і вирішила – усиновити дитину.
– І мої батьки мають право радіти рідним онукам, – вважає дівчина. — Я довго чекала, коли Ліля правду почне говорити, але ні. У неї всі приказки про Господа, який не дає, про долю-лиходійку.
Ілля, отримавши інформацію для роздумів, дружину припер до стіни, тій довелося зізнаватись. Ліля пояснювала, що гордість не дозволяла їй розповісти Іллі про дитину у період їхньої сварки, що вона боялася, що чоловік не повірить у своє батьківство, у те, що ця дитина не прийом жінки, яка хоче чоловіка повернути.
– Та яка різниця, чого ти боялася, – не витримав Ілля. — Ти багато років мені брехала. І тоді брехала, коли ми помирились. Я б сам вирішував, що думати та у що вірити, якби знав про твоє положення, а зараз ти готова ненавидіти мою сестру через те, що вона правду відкрила? В нас дітей немає не через долю, а через твій давній вчинок.
Чоловік заявив, що жити далі із Лілею він не може. Рішення сина батьки підтримали: одна справа – біда, інша – брехня. На брехні сім’єю бути неможливо.
Ліля вважає, що чоловік просто втік від проблем, від відповідальності за чужу дитину, знайшов привід зробити її винною і в кущі. Але головний ворог для неї – сестра чоловіка.
– Ой, там таке … Мені вона зараз бажає того ж, залишитися бездітною, – каже Ольга. — Я навіть змінила номер. Місяць вони не живуть, а мені тижнів зо три летіли повідомлення з прокльонами за те, що сім’ю розбила.
Як вважаєте, Ольга справді влізла не у свою справу? Чи все правильно: Ілля — її брат, Ліля їй, по суті, чужа людина, а брат має право знати правду і будувати своє життя з відкритими очима?