У мене є друг Василь, він працює разом зі мною на доставці різних товарів. Не можу сказати що ми маємо велику зарплатню, але її достатньо для того, щоб утримувати сім’ю і не відмовляти собі в простих речах.
Але я завжди був в шоці від того як Василь примудряється затягувати додому всіляку маячню. А ще у нього цілий день телефон червоний від дзвінків. Він постійно щось продає, всілякий дріб’язок. Вічно крутиться як та білка, все йому треба, кругом має знайомих і друзів, кругом в нього зв’язки.
Одного разу Василь покликав мене до себе в гості, дружина піти не змогла, вона з донькою ходила на танці, а я вирішив піти. Коли ми під’їхали на робочій машині до його дому я ледь не втратив свідомість. Він привіз мене в пентхаус, не менше. Я дійсно не розумів звідки такі статки і такий будинок.
Ми пропрацювали разом 2 роки, додому якось не доводилося до нього приходити, а перед цим він працював рядовим робочим на заводі.
Будинок точно не новий, і тут я не втримався і спитав. – Ти з глузду з’їхав, та за такий будинок тобі строк світить, ти ж банк пограбував, ти розумієш? – Василь засміявся і пообіцяв пізніше пояснити в чому справа.
І не обманув, він пояснив, сказав що все те що він вічно ніс додому з смітника, те що люди віддавали безкоштовно він просто відремонтував, відреставрув, що підклеїв, що пофарбував і от, все готово.
В будинку все було обставлене як слід, дуже гарно і зі смаком, виявилося що всім цим займалася його жінка, вона по освіті економіст, але на дизайні знається непогано.
Ну нехай, хай так, але звідки такий будинок, спитав я задивившись на красивий журнальний стіл, і відразу впізнав ніжки від того стола, ми не пізніше ніж вчора ці ніжки по проханню замовника на смітник вивезли, Василь забрав їх, всі ще колеги сміялися.
А зараз на ніжках стоїть прикріплений шмат скла, доречі не самого дешевого, в мозаїку, і такий стіл журнальний на тисячі потягне.
Василь і будинок пояснив звідки. Каже, ділянку купили давно, за копійки, якась бабуся тут город тримала, але місцевість одне каміння, ще й на горбі, а нам саме те, і світло, і сонячно і болото по весні не стоїть.
А побудував будинок як то кажуть я тебе “зліпило із того що було”. Там доски, там блоки, там цегла, то знайомі віддали, то десь знайшов, вікна он бач які, ексклюзив. А вікна дійсно дуже цікаві, всі різні, нові, пластикові, але під один манер пофарбовані.
Словом додому я прийшов під враженнями, а на наступний день приволік з барахолки дружині величезний старовинний казан який можна на газовій плитці використовувати.
Дружина спочатку носа морщила, а на вечір мені такий плов зварила, я такого в житті не їв, спитав що, рецепт новий, а вона каже ні, то казан твій, он я його відчистила, стоїть, сяє.
З того дня я з Василя не сміявся, ми як конкуренти вже стали, хто перший вхопить, домовилися по черзі. Я тепер цього не соромлюся, але особливо не розповідаю, а то ласих безкоштовно собі знайти цікаві і корисні в господарстві предмети вистачає.
Друзі тепер і з мене сміються, кажуть плюшкін, а я по вихідним і після роботи реставрую і продаю, уже так на авто нове назбирав. А ви додому тягнете різні предмети, чи це тільки ми з Василем такі пришелепкуваті?
