Дзеркала приваблювали мене з дитинства. Вони були моїми іграшками. Про містичні властивості дзеркал не здогадувалася. До пори до часу.
Тоді я не думала, що сни і бачення якось можуть бути пов’язані з дзеркалом, яке завісили тканиною під час похорону.
Коли покійного чоловіка привезли з моргу, труну поставили у дворі, в цей же день поховали. В квартирі ніхто не завісив дзеркала, вирішили, що не потрібно, так як небіжчика в будинок не заносили, помер він на роботі, і його відразу відвезли в морг в районний центр. Зараз я так не думаю.
Спочатку мені стали снитися сни з чоловіком. Майже щоночі. Далі – гірше. Я стала бачити його наяву. На переході через залізницю боковим зором бачу: йде по шпалах у своєму робочому одязі.
Іншим разом прокидаюся і в півсні бачу, що чоловік сидить на підлозі біля тумбочки під телевізором. Теж в робочому одязі. І каже: “Принеси води”.
Ще раз бачила чоловіка наяву, коли йшла через старий стадіон додому. Бачу: біля гаража стоїть він. Я прискорила крок. Так хотіла його побачити. Підійшовши ближче, зрозуміла, що дивилася на його стару куртку, яка висіла на цвяху на стіні гаража.
Минув рік. Сни продовжували снитися. Я стала до них звикати, навіть чекала їх. Розуміла, що це неправильно.
Одного разу стояла у найбільшого в будинку дзеркала, яке при чоловікові висіло в передпокої, а після його смерті було перенесено в кімнату і поставлено на широке підвіконня.
Дзеркало було масивне, дуже важке. Стояло воно на підвіконні вже рік, ми його не чіпали. І ось стою я, дивлюся в дзеркальну гладь. І раптом на моїх очах дзеркало “поїхало” до краю підвіконня і впало на підлогу! Розбилося на дрібні шматочки, які мені насилу вдалося зібрати.
Після цієї події я наче прокинулася. Зрозуміла, що потрібно звикати жити без чоловіка, заради дітей. Сни за участю чоловіка припинилися. Наяву я теж більше його не бачила.
