З чоловіком ми жили у шлюбі всього шість років, а розгрібати наслідки мені доведеться все життя. Спочатку все було добре. Мишко навіть допомагав мені по дому і, по можливості, дбав про старшого сина.
А потім чоловік попросив завести йому ще одну дитину. Зрештою, у нас двоє хлопчиків. Ось тільки після появи другого сина наші стосунки остаточно зіпсувалися.
Чоловіка дратувало те, що діти часто плачуть, хворіють, просять уваги. Йому було ліньки з ними грати або змінити підгузок. До того ж я постійно вимагала від Михайла щось відремонтувати або купити.
Йому хотілося прийти з роботи та отримати якийсь масаж чи пестощі перед сном. Ну, або полежати перед телевізором із пляшкою міцного напою. А вдома на нього чекала я – виснажена, зла і в старому халаті.
Коли мені було стежити за собою? Чоловік виявився банально не готовим до реального життя та побутових труднощів. У результаті, він пішов до молоденької та вільної дівчини без дітей та будь-яких проблем.
Те, що замість мене та дітей, Мишко вибрав іншу дівчину, мене зовсім не дивує. Я сама винна, що не за того чоловіка вийшла заміж. Але ж у нас є діти, яких треба годувати, одягати та виховувати.
Їх нікуди не дінеш! А після розлучення Мишко ніби забув про малюків. У суді він, щоправда, попросив не призначати йому аліментів. Він клявся, що не покине своїх хлопців і даватиме їм все необхідне.
Насправді ж він лише кілька місяців перераховував мені гроші, а потім зник. Колишній навіть не гуляє зі своїми синами, а мені що накажете відповідати на їхнє запитання: “Де тато?”.
Кілька днів тому Мишко взагалі переступив межу. Він подзвонив мені та попросив позичити гроші.
– Уявляєш, Аня в положенні. Грошей немає, щоб УЗД зробити. Допоможи, будь ласка, – жалібно поділився зі мною чоловік.
Від такого нахабства я просто обомліла. Виходить, я маю крутитися як муха в окропі, працюючи й в офісі, і вдома, щоб допомагати колишньому та його новій дружині?
– Знаєш, Мишко, нічого ти від мене не отримаєш. І взагалі, я вирішила подавати на аліменти. Ти жодної копійки не дав мені на дітей за останні пів року. Може, хоч кримінальна відповідальність простимулює тебе, – крикнула я в трубку.
Після цієї короткої розмови я довго не могла заспокоїтись. Мене, у буквальному значенні слова, трясло. Розлучення боляче вдарило по моїй самооцінці, я й так практично не відпочиваю.
Добре, що з дітьми допомагають моя мама та колишня свекруха. А ексчоловіку час би подарувати пачку контрацептивів і повістку до суду. Якщо раніше я мала сумніви, то тепер я остаточно вирішила подавати на аліменти. А то Мишко, як чоловік з анекдоту, настільки любить дітей, особливо процес.
Шкода, що я не розгледіла раніше, що обрала у супутники життя не ту людину. Згодом, думаю, взагалі позбавлю Михайла батьківських прав. Інакше дітям доведеться доглядати на старості цього “тата”.